Розділ 25. Новий ключ 

У середу Віка відпросилася з роботи на годину раніше. Олександр Володимирович відпустив її без зайвих запитань, лише коротко кивнувши, хоча в його погляді на мить майнуло щось схоже на стриману цікавість. Затискаючи в руках папку з вичитаним юристами договором, вона майже летіла в офіс забудовника. 

Сама процедура підписання паперів пройшла дивно швидко. Кілька підписів, печатки, фінальний транш із банківського рахунку — і менеджер із посмішкою протягнув їй важку зв'язку ключів із фірмовим брелком. Вийшовши на вулицю, Віка притиснула папку до грудей і глибоко вдихнула прохолодне повітря. 

Вона зробила це. Сама. 

Тремтячими від хвилювання пальцями вона сфотографувала першу сторінку договору й одразу відправила знімок у сімейний чат батькам, а за секунду — дівчатам. 

Екран телефону миттєво вибухнув повідомленнями. Батьки зателефонували першими, мама навіть трохи розплакалася від гордості, а в дівочому чаті Олена вже великими літерами вимагала подробиць: «КОЛИ ПЕРЕЇЗД?! Ми вже готові відкривати шампанське!» 

Віка швидко відписала: «Дякую, мої хороші! Переїзд фактично сьогодні. Хочу хоча б одяг завезти, щоб першу ніч переночувати у себе». 

Відповідь від Олени прилетіла за три секунди: «Ніяких "хоча б"! Моя машина до твоїх послуг. Збирай речі, ми їдемо допомагати!» 

За годину дівчата вже стояли посеред старої орендованої квартири Віки. Кімната швидко наповнювалася картонними коробками, які Олена завбачливо прихопила з собою. Збори одягу та взуття миттєво перетворилися на класичне дівоче ревю. 

— Так, а це що за сукня? Віко, чому я ні разу її на тобі не бачила? — Олена витягла з шафи витончену смарагдову сукню з відкритою спиною, на якій усе ще висіла магазинна бірка. 

— Ой, купила на якомусь розпродажі минулого року. Думала, одягну на якийсь захід, але так нікуди й не сходила, — ніяково посміхнулася Віка. — Мені здається, вона мені трохи завелика в талії. 

— Завелика? — Рита примружила очі, оцінюючи фасон. — Нумо приміряй! 

Під веселі коментарі й поради подруг Віка влаштувала дефіле прямо посеред кімнати. Сукня справді сиділа непогано, але Віка рішуче зняла її й протягнула Олені: 

— Забирай. На тобі вона буде сидіти ідеально, я знаю твій смак. 

— Серйозно? — Олена аж підстрибнула від радості й міцно обняла Віку. — Ти просто свята жінка! 

Паралельно дівчата влаштували жорсткий аудит гардероба. Усе, що Віка не носила більше року, безжально відправлялося в пакети на благодійність, а затишні светри, строгі офісні блузи та численні пари взуття акуратно пакувалися в коробки. Рита методично підписувала кожну маркером: «Офіс», «Взуття осінь», «Джинси». Завдяки такій командній роботі з усім одягом вдалося розібратися менш ніж за дві години. 

Машина Олени була забита під зав'язку — коробки стояли навіть на задньому сидінні, ледь залишаючи місце для Рити. Переїхавши до нової квартири, дівчата діяли як злагоджений механізм. Поки Олена та Рита заносили речі на новий поверх, Віка вже дістала праску й відпарювач. 

Процес розвішування одягу став окремим задоволенням. Нова біла шафа-купе в спальні пахла свіжим деревом і чистотою. Дівчата одразу ж прасували кожну річ і акуратно розвішували на вішалки, сортуючи за кольорами та сезонами. Взуття зайняло свої місця на нижніх полицях. 

Коли з одягом було покінчено, спальня вмить набула обжитого й дуже затишного вигляду. Віка на мить завмерла на порозі спальні. Дивно, але кілька десятків розвішаних суконь, сорочок і светрів зробили квартиру зовсім іншою. Вона вперше відчула, що це вже не просто красиве житло. Це був її дім. 

Другим рейсом дівчата забрали решту: косметику, численні баночки з ванної кімнати, кухонний посуд, продукти та дрібний декор. 

Рита акуратно розставляла на полицях у вітальні улюблені Вікині книги та свічники, Олена допомагала розібратися з каструлями й тарілками на кухні, а сама Віка ретельно протирала підвіконня й дзеркала. Чистота, запах лавандового мийного засобу та свіжої кави створили неймовірну атмосферу. 

Коли остання коробка була розібрана, Олена урочисто дістала з великого пакета невеликий святковий торт. Дівчата нарешті змогли видихнути й сіли навколо столу на новій, сяючій чистотою кухні. 

— Так, господарко, — почала Олена, роблячи ковток кави й хитро примружуючись. — Роботу ми виконали колосальну. Сподіваюся, ти ж не думаєш, що зможеш відкупитися від нас лише цією кавою? Коли новосілля? 

— Звісно, не думаю! — засміялася Віка, розрізаючи торт на шматочки. — Давайте в суботу, десь на шістнадцяту годину. Оленко, ти обов'язково бери з собою чоловіка. 

— О, супер, він із радістю приїде! — заплескала в долоні Олена, а потім одразу ж перевела хитрий погляд на Ризі. — Ну, якщо я буду з чоловіком, то Рита тепер просто зобов'язана запросити Арсена. На двох ногах він уже цілком транспортабельний! 

Рита миттєво спалахнула рум'янцем і закрила обличчя долонями під дружній сміх подруг. 

— Ну а якщо вже Арсен прийде, — продовжувала Олена, задоволена реакцією, — то Саша ж його все одно привезе. 

— Чого? — здивовано підняла очі Рита. 

— Вони ж майже завжди разом, — просто знизала плечима Олена.