Розділ 16. Градус відповідальності 

Наступний ранок зустрів місто все тією ж сірою, затяжною мокротою. Літній дощ, який розпочався напередодні, так і не збирався припинятися, перетворившись на нудну липневу мряку. 

Ледве заскочивши у свій кабінет, Віка з полегшенням скинула мокру легку кофту й повісила її на вішалку. Вона помітно здригнулася від прохолоди, яка пробрала її до кісток під час короткої пробіжки від автобуса. Побачивши на стіні пульт від кондиціонера, дівчина рішуче виставила максимальний обігрів на тридцять градусів. За кілька хвилин девайс тихо загудів, наповнюючи невелике приміщення рятівним, густим теплом. 

Ближче до обіду двері кабінету прочинилися, і всередину зайшла Жанна з товстою папкою документів. На мить вона зупинилася на порозі, а її обличчя витягнулося від подиву. Вона замахала паперами перед носом, наче віялом: 

— Вікторіє Олексіївно, ви вирішили тут спа-салон відкрити? Ну й спека, дихати ж нічим! 

Віка відірвала очі від звіту й ніяково посміхнулася, відчуваючи, як щоки палають: 

— Ой, Жанно... Я коли прийшла, мені було так холодно, просто досі зігрітися не можу. 

Раптом Віку перервав глухий, сухий кашель. Вона прикрила рот долонею, але сховати слабкість не вдалося. 

Жанна миттєво споважніла й насупилася, прискіпливо розглядаючи аналітика: 

— Так, ні, діла не буде. Ви ж захворіли. Посидьте хвилинку, я зараз. 

За п'ять хвилин Жанна повернулася, тримаючи в одній руці велику чашку гарячого чаю з лимоном, а в іншій — блістер із протизастудними таблетками. Вона рішуче поставила все це перед Вікою: 

— Ось, пийте. І взагалі, вам не варто тут сидіти ще кілька годин. Збирайтеся й ідіть додому, а я скажу керівництву, що вам погано. 

— Дякую тобі велике за чай, Жанно, — щиро розчулилася Віка, обхопивши пальцями теплу порцеляну. — Але не треба нікому казати, справді. Мені вже краще. Олександру Володимировичу це навряд чи сподобається. 

— Ну, як знаєте, — зітхнула Жанна. Вона підхопила зі столу папки зі звітами, які вони якраз закінчили перевіряти. — Тоді я заберу ці документи. Мені все одно треба занести їх Арсену Ігоровичу. 

Вийшовши в коридор, Жанна попрямувала до кабінету заступника директора, але той виявився порожнім. Проходячи повз стійку рецепції, вона запитала у секретарки: 

— А ти Арсена не бачила? 

— Ой, він щойно поскакав на тридцятий поверх до шефа, — махнула рукою дівчина. 

Жанна кивнула й піднялася ліфтом на самий верх. Постукавши в кабінет Олександра Володимировича, вона рішуче зайшла всередину й з полегшенням видихнула, побачивши Арсена, який саме вмощувався на дивані з милицями: 

— О, Арсене Ігоровичу! Яка удача, що я вас наздогнала, поки ви ще кудись не ускакали. Ось ваші підписані папери. 

Арсен задоволено посміхнувся, забираючи теку: 

— Дякую, Жанночко. Ти сьогодні швидка, як блискавка. 

Дівчина поправила волосся й мимоволі повела плечима: 

— Будь ласка. Ох, а чого у вас тут так прохолодно? Після кабінету Вікторії мені здається, що я в холодильник потрапила.  

Арсен зацікавлено підняв брови: 

— Ого, а що там у Віки? 

— Та там справжні тропіки! Спека неймовірна. 

— М-м, я теж хочу тепла, — зажадав Арсен, перехоплюючи свої палиці. 

Жанна єхидно примружилася: 

— Ну, тоді вам варто взяти із собою купальні плавки, як у сауну. 

Олександр Володимирович, який до цього мовчки переглядав монітор, відірвався від роботи й спокійно поглянув на підлеглу: 

— Жанно, підкажіть, вона часом не зайнялася чорною бухгалтерією і не палить там докази прямо в кабінеті? 

— Ні, Олександре Володимировичу, з документами все чисто, — відповіла Жанна, але потім серйозно додала: — А ось із неї самої варто випалити жагу до роботи, поки вона остаточно не розпалася від хвороби. Сидить там із температурою, кашляє, а додому йти відмовляється. Переживає, що ви будете незадоволені. 

Саша на мить замовк, і його погляд став зосередженим. 

— Зрозуміло. Я спробую щось зробити, — коротко кинув він і підвівся з-за столу. 

Арсен, помітивши рішучий настрій друга, миттєво підхопився і хутко, на диво вправно перебираючи милицями, рушив слідом: 

— Е ні, без мене ти її не вмовиш, я йду як група підтримки! 

Жанна лише тихо посміхнулася їм услід, закриваючи двері кабінету. 

За хвилину без зайвих церемоній чоловіки увійшли до Віки в кабінет. Хвиля гарячого повітря одразу вдарила їм в обличчя. Віка здивовано підняла очі від монітора: 

— Олександре Володимировичу? Арсене Ігоровичу?  Щось сталося з документами? 

— Сталося! — голосно заявив Арсен, удавано обурено розводячи руками. — Віко, це незаконно. Ви вкрали все тепло цього літа й закрили його у своєму кабінеті. Поділіться з ближнім! 

Саша не підтримав жарту партнера. Він підійшов ближче до її столу й уважно подивився на бліде обличчя дівчини та блискучі від гарячки очі: