Розділ 12. Повернення до життя 

Суботній ранок у будинку Олександра Володимировича починався надзвичайно тихо. За вікном уже давно світило сонце, заливаючи м'яким світлом простору вітальню, але господар оселі навіть не думав прокидатися. Після насиченого, виснажливого робочого тижня він нарешті дозволив собі розкіш — просто виспатися досхочу у своєму ліжку. 

Тишу порожнього коридору другого поверху раптом порушив ритмічний, глухий стукіт. 

Тук... 

Тук... 

Тук... 

За кілька секунд звуки наблизилися до спальні й стали значно голоснішими, супроводжуючись характерним човганням. 

Тук! Тук! Тук! 

Потім почувся різкий удар металевої милиці об дерев'яний дверний косяк і роздратоване, сонне бурмотіння: 

— Та щоб тебе підкинуло й перекинуло... 

Двері в спальню незграбно прочинилися, і до кімнати, важко спираючись на свої палиці й зачіпаючи плечем одвірок, зайшов Арсен. На його обличчі застиг вираз глибокої світової скорботи. 

— Саню... — жалісливо покликав він. 

У відповідь із глибини ковдри донеслося лише невиразне сонне мукання. 

— Саню, ти взагалі знаєш, як важко на милицях підніматися цими твоїми дубовими сходами на другий поверх? — обурено запитував Арсен, зупиняючись біля ліжка. 

— Ні... — пробурмотів той, навіть не розплющуючи очей і дужче загортаючись у подушку. 

— А якби я зараз упав? Розбився? Лежав би там, унизу під дверима, зі зламаною шиєю, поки ти тут до вечора дрихнеш у своїй глушині? 

— Мабуть... — абсолютно байдуже зронив Саша. 

— Жорстока ти людина, Олександре. Бездушна фінансова машина, — Арсен глибоко, театрально зітхнув і притулився спиною до стіни. — У тебе в цьому домі хоч мівіна якась є? Бо в мене шлунок уже сам себе перетравлює. 

— Немає... 

— А вівсянка? 

— Є... 

— Можна я її зварю? — оживився квартирант. 

Саша нарешті зусиллям волі розплющив одне око й невдоволено подивився на друга: 

— У тебе якийсь абсолютно бездонний шлунок, Арсене. Ти три години тому випив літр молока. 

Арсен гордо випростав плечі, ледь не втративши рівновагу на милицях. 

— Я грузин, Саня. 

— Наполовину. У тебе мама з-під Полтави. 

— Але шлунок у мене стовідсотково грузинський, тут генетика безкомпромісна. 

— Це я вже помітив. Особливо за рахунками з доставки, — Саша важко зітхнув, розуміючи, що поспати більше не вдасться, і скинув із себе ковдру. 

За двадцять хвилин вони вже сиділи на світлій, сучасній кухні. Арсен із таким неймовірним апетитом наминав звичайну вівсянку на воді, ніби перед ним стояв щонайменше святковий стіл із хачапурі та шашликом. 

— Смачно хоч? — посміхнувся Саша, роблячи ковток свіжозвареної чорної кави. 

— Якби моя кутаїська бабуся побачила, що я їм цю кашу, вона б плакала від жалю, — проковтнувши чергову ложку, зауважив Арсен. — А потім сказала б, що це лише бідна закуска перед справжнім сніданком. 

Саша щиро усміхнувся, підперезавши руки на грудях: 

— У вас у родині всі так багато їдять? 

— Майже всі. Культ їжі та гостинності, нічого не вдієш, — Арсен раптом задумався і повільно покрутив ложку в повітрі. Його голос уперше за ранок став серйозним. — Але знаєш... я завжди трохи заздрив своїм батькам. 

— Чому? 

— У них дуже красива історія. Мама колись буквально взяла в полон серце батька, коли він приїхав в Україну у справах. Вони вже тридцять років разом, а він і зараз дивиться на неї так, ніби вони тільки вчора познайомилися на бульварі. З таким самим обожнюванням. 

— То в чому проблема? Зроби так само, — спокійно порадив Саша. 

— Ага, розбігся, — пирхнув друг. — Та моя потенційна наречена втече в перший же день, щойно побачить усіх моїх родичів в одному домі. 

Саша тихо засміявся: 

— Настільки все погано й страшно? 

— Ні, вони золото. Просто їх багато. Дуже багато, Саня. Навіть для мене. А ще кожен — від троюрідного дядька до троюрідної племінниці — буде вважати своїм святим обов'язком дати молодятам якусь глибоку життєву пораду. Причому одночасно і дуже голосно. 

— Тобі ж завжди подобався цей шум. 

— Люблю їх усім серцем, — погодився Арсен, відсуваючи порожню тарілку. — Але жити після весілля точно краще десь за пару сотень кілометрів. Окремо. Менше порад — міцніша сім'я. 

Він підпер підборіддя долонею й уважно подивився на господаря будинку. 

— А ти взагалі що зазвичай робиш у вихідні, друже? Отак, без прикрас. 

— По-різному, — ухильно відповів Саша, пригубивши каву. 

— Конкретніше давай. Без твоїх розмитих фінансових звітів.