Розділ 8. Наслідки активного вікенду 

Понеділок вранці зустрів аналітичний відділ звичною прохолодою кондиціонерів та тихим шелестом паперів. Віка, повністю відновлена після насичених вихідних, сиділа за своїм робочим столом, затишно обхопивши долонями гарячу чашку з чаєм. На екрані комп’ютера миготіли свіжі звіти про рух безготівкових коштів та перші підсумки роботи п’ятничного депозиту, який, як і очікувалося, приніс компанії непоганий прибуток за час закриття торгів. Вона захоплено вчитувалася у складні графіки коливань міжбанківського ринку, аж раптово в коридорі знялася незвична, дивна метушня. 

Зазвичай дисципліновані працівники юридичного та маркетингового відділів раптом почали підводитися зі своїх місць, перешіптуватися і з цікавістю заглядати в бік центрального холу. Почувся стриманий дівочий сміх. Віка відірвала погляд від монітора, здивовано підняла брови і крізь прозору скляну стіну свого кабінету спробувала розгледіти причину такого ажіотажу. Те, що вона побачила, змусило її ледь не поперхнутися чаєм. 

По широкому коридору тридцятого поверху величаво, але вкрай повільно рухалася процесія. Попереду йшов Олександр Володимирович. Його обличчя, як завжди, уособлювало собою абсолютну залізну дисципліну, проте в очах горіли такі красномовні іскри іронії, що тримати серйозну міну йому коштувало надзусиль. А от причиною загальної уваги був Арсен Ігорович, якого шеф фактично супроводжував поруч. Завжди бездоганний, ефектний мачо офісу зараз виглядав, м'яко кажучи, колоритно. Він кумедно пересувався, спираючись на милиці, а його права нога від самого коліна до пальців була закована у важкий, білосніжний гіпс. Попри очевидне фіаско, Арсен намагався тримати марку: піджак висів на одному плечі, краватка була засунута в кишеню, а сам він усім підряд підморгував, ніби цей гіпс був частиною його нового дизайнерського образу. 

— Обережніше, Арсене, не знеси мені кулер із водою, — тихо прокоментував Олександр Володимирович, притримуючи двері та коригуючи траєкторію руху свого заступника під прицілом десятків зацікавлених поглядів. 

— Та бачу я цей кулер, Саня! Він сам на мене суне, — театрально огризнувся Арсен, ледь не заплутавшись у власних милицях. 

Побачивши Віку, яка вже вийшла зі свого кабінету і з німим запитанням на обличчі спостерігала за цим дійством, Саша зупинився і кивнув їй. 

— Вікторіє, допоможіть, будь ласка, відкрити двері в його кабінет, а то ми зараз застрягнемо у дверному отворі. 

— Звісно, зараз, — швидко відгукнулася Віка, смикнувши на себе ручку масивних дверей. 

— О, Вікторіє! Доброго ранку! — миттєво підбадьорився Арсен, голосно цокаючи милицями по ламінату і намагаючись зробити свій голос максимально оксамитовим. — Бачите, як сильно я хотів розслабитися на вихідних? Можна сказати, запірнув у драйв із головою, але трохи не розрахував глибину. 

— Я бачу, ви часу дарма не втрачали, — стримуючи посмішку, тихо відповіла Віка, пропускаючи їх усередину. 

Щойно масивні двері за ними зачинилися, відрізаючи кабінет від допитливих вух колег у коридорі, Саша нарешті з полегшенням видихнув, схрестив руки на грудях і з неприхованим тріумфом подивився на друга. 

— Хтось обіцяв мені в п'ятницю на парковці, що дійде до ліжка сам і без пригод, — з усмішкою промовив Саша. — Але о третій ночі мій телефон розривався від твоїх криків про те, що якась «вовчиця» штовхнула тебе зі сцени клубу. Добре, що хоч травмпункт працював цілодобово. 

— Та ніхто мене не штовхав! Що ти починаєш при Віці? — обурено закрутив головою Арсен, хоча його щоки злегка почервоніли від сорому. Він боком умостився в крісло, витягнувши загіпсовану ногу, і жалісливо поглянув на дівчину. — Я просто невдало десантувався під час танцювального батлу. Віко, скажіть йому! Ну хіба це злочин — хотіти трохи танців? Ви ж не залишите колегу в біді? Мені тепер потрібна особиста помічниця для підписання контрактів, бо права нога не працює, а ліва рука зайнята милицею. Як щодо кави під час обіду? Обіцяю вести себе тихо і не танцювати. 

Віка трохи ніяково посміхнулася, поглядаючи на шефа і не знаючи, як правильно реагувати на такий завуальований флірт у присутності генерального директора. Вона відкрила було рот, щоб відповісти, але Саша не дав їй заплутатися. 

— Тобі, Арсене, тепер допоможе твоя улюблена Жанна, — спокійно перебив його Олександр Володимирович. — Якраз буде хоч якийсь толк із нашого нового стажера, попрацює твоїми ногами тиждень-другий. Папери принести, каву зробити — її рівень. А Вікторію ми не будемо відволікати по таких нісенітницях, у неї багато серйозної аналітичної роботи. 

— Жанна? — Арсен скривився так, наче з'їв лимон. — Саня, та вона ж мені замість кави принесе роздрукований тікток! Вона ж три слова до купи зв'язати не може! Віко, ну врятуйте! 

— Арсене Ігоровичу, думаю, Жанна чудово впорається, — тихо посміхнулася Віка, відчуваючи, як ніяковість минає. — Головне — чітко ставити завдання. 

Арсен лише розчаровано зітхнув і прикрив очі рукою, демонструючи всім своїм виглядом глибоку скорботу. Саша повернувся до Віки і вже зовсім іншим, м'яким тоном запропонував: 

— Вікторіє, пропоную пройтися разом на кухню. Нам не завадить кава, а нашому пораненому бійцю ми захопимо ромашковий чай. Нехай заспокоїть свої нерви на весь день наперед, щоб хоч сидів тихо. 

— Хороша ідея, Олександре Володимировичу, — погодилася Віка. — Здається, чай йому зараз точно корисніший за каву.