Розділ 4. Помилка системи 

Різкий, пронизливий звук сирени розірвав тишу кімнати. Віка схопилася на ліжку, важко дихаючи, а серце шалено калатало в грудях. Перед очима все ще стояв нічний кошмар, навіяний дочитаною перед сном книгою: похмура, безвихідна атмосфера «Процесу» Кафки, де головного героя судять за вигаданий злочин, плавно змішалася з її реальним страхом. Уві сні новий бос, Олександр, з таким же абсурдним холодним виразом обличчя зачитував наказ про її негайне звільнення через невиправну помилку в розрахунках. 

Дівчина гарячково кинула погляд на годинник — 09:15. 

— Проспала... — прошепотіла вона в паніці, збиваючи ковдру. 

І лише коли босі ноги торкнулися прохолодної підлоги, до свідомості повільно дійшло: сьогодні субота. Жодного офісу. Жодного Коваля. Попереду цілі вихідні. 

Вона полегшено видихнула, слабко посміхнувшись власному переляку. Хвилин п'ятнадцять провела під гарячими струменями душу, змиваючи залишки нічного жаху та робочого стресу. Потім на кухні звичними, заспокійливими рухами заварила міцну каву. Взявши улюблену чашку, вийшла на балкон і опустилася у глибоке плетене крісло, підібгавши під себе ноги. На вулиці розгортався теплий липневий ранок. 

Віка розслаблено дістала телефон і почала ліниво гортати стрічку соцмереж. Новини, меми, фото знайомих... Аж раптом пальці самі ввели в пошуку назву логістичної компанії. Професійний інтерес, не інакше. Сторінка корпорації виглядала сухо та дорого, але під одним із серйозних постів про хаби вона помітила коментар, який зовсім не вписувався в діловий етикет: «Алексе, якщо ми підпишемо це, я вимагаю премію у вигляді тритижневої відпустки на Ібіці. І без твоїх нудних звітів!» 

Автор — Арсен. 

Дівчина відчула укол цікавості й перейшла на його профіль. Сторінка дихала розкішшю, закордонними подорожами та розслабленим нічним життям. Гортаючи публікації вниз, вона задивилася на одне з фото, де чоловік щиро сміявся на тлі якогось європейського пейзажу. Рука здригнулася, і великий палець двічі цокнув по екрану. 

На фото спалахнуло червоне серце. Лайк. 

— О боже, ні! — Віка мало не впустила чашку. 

Паніка накрила її миттєво. Вона гарячково тицьнула по серцю ще раз, прибираючи відмітку, але було пізно. Минуло всього кілька секунд, як екран блимнув сповіщенням: «Arsen підписався на ваші оновлення». 

Вона затамувати подих від стресу. Приховати свою цікавість не вдалося, і тепер цей іноземний ловелас точно подумає казна-що. 

Намагаючись відволіктися від сорому, Віка повернулася до загальної стрічки й натрапила на історії своїх колишніх колег із кафедри. Вони викладали фото з п'ятничного вечірнього застілля в кабінеті завідувача. Всі посміхалися, святкуючи закінчення тижня. На душі стало нестерпно гірко. Колектив, якому вона віддала роки життя, навіть не попрощався з нею. Жодного повідомлення. Її просто викреслили з системи, ніби її там ніколи й не було. 

Приготувавши легку вечерю, Віка сіла за стіл і вирішила написати подрузі. «Привіт! Як твої вихідні?» Відповідь від Олени прийшла майже миттєво: «Ой, Вікусь, краще б я на роботу вийшла, ніж сидіти весь день із дітьми вдома! Мої рознесли пів квартири, я вже мрію про наші фінансові звіти». Віка щиро посміхнулася — людське тепло розвіяло залишки денного смутку. 

Неділя для Віки минула значно спокійніше, хоча легкий мандраж перед понеділком усе одно висів у повітрі. Вона вирішила влаштувати день повної емоційної перезагрузки: нарешті розібрала гардероб, підготувавши стриманий, але стильний брючний костюм для першого робочого дня, та сходила на довгу прогулянку в парк неподалік. Думки про нову посаду, інтриги в офісі та дивну поведінку Арсена в мережі вона свідомо блокувала. Потрібно було просто виспатися і прийти завтра зі свіжою головою. 

Тим часом на іншому кінці міста Олександр прокинувся в суботу далеко після обіду. Проте вставати з ліжка не поспішав. У нього було залізне правило: вихідні — це час, коли внутрішній процесор мав працювати на мінімальних обертах, щоб не згоріти від перевантаження. 

Він ліниво взяв телефон і побачив повідомлення від партнера в Інстаграмі. Той скинув посилання на профіль нової співробітниці. 

Саша закотив очі. 

« Ну ніяк не заспокоїться, коли вже відійде від розриву », —  подумав він. 

Проте цікавість перемогла. Сторінка Віки була відкритою, але оскільки друг уже був у підписниках, він надіслав скріншоти. На першому фото вона була ще зовсім юною — шкільний випускний у гарній сукні. Далі йшли світлини на природі, випускний в університеті, і більш доросле фото в затишному кафе. Її історії були наповнені красивими пейзажами, теплими сімейними кадрами з батьками та робочими моментами. Жодних гучних вечірок чи пафосу. Чистий, глибокий світ. 

Саша відкрив чат і коротко написав: «З вчорашнього дня шукав?» Відповідь прилетіла миттєво: «Пташка сама сіла в клітку. Вона лайкнула моє фото 😉» Він насупився, відчувши дивний укол десь під ребрами: «Вона доросла дівчина, сама вирішує. Але мені справді потрібно, щоб вона працювала. Тому не нароби справ, хоч найближчим часом ». 

Він нарешті встав із ліжка, відчуваючи глухе роздратування. Нарешті компанія знайшла геніального аналітика. І треба ж, щоб Арсен затягнув її у свою звичну схему. А Віка — дівчина серйозна, вона побудує собі в голові плани на майбутнє, а цей ловелас її кине за місяць в кращому випадку. У результаті вона розіб'є серце, покине роботу від образи і поїде жити кудись в Африку рятувати слонів, а компанія знову залишиться без мізків. Але і друга шкода, відколи знайомі перший раз він так довго почувається зле.