Розділ 20

Я розплющила очі і одразу відчула що в ліжку сама. Повернувши голову до вікна зрозуміла що вже ніч. Тоді рука потягнулася до мобільного котрий стояв на тумбі. Десята година вечора. Ноутбук Влада стояв на його місці закритим. Я піднялася і помітивши його куртку на стільці накинула її адже в одній піжамі було дещо холодно. Вийшовши з кімнати я почула звуки і пішла опинившись на кухні. Влад був у навушниках і стояв біля плити. Його тіло крутилося в різні сторони напевно у такт до музики котру він слухав. Я підійшла до барної стійки і побачивши мандарини ахнула і взяла одну з них та почала чистити сівши на стільчик. Влад у той же момент повернувся до мене і підскочив схопившись за серце і я засміялася коли він зняв свої навушники.

- Господи, ти мене до смерті налякала, - сказав він.

Я простягнула йому дольку мандарини і він заперечливо похитав головою відмовляючись.

- Вибач, я не хотіла тебе лякати. Чим ти тут займаєшся? - спитала я заглядаючи на плиту.

- Вирішив посмажити картоплю, - сказав він спершись навпроти мене на стійку.

Я посміхнулася йому а тоді зїла мандарину. Він повернувся до чайника а тоді вийняв крушку. Зовсім швидко біля мене опинився чай.

- Дякую, - сказала я, а він тільки кивнув головою .

Невдовзі переді мною вже стояла і картопля котру ми раз їли.

- Давай фільм подивимося, - сказала я глянувши на нього

- Я не проти.

Ми дуже швидко перемістилися на диван де я взяла іще дві мандаринки та сіла а Влад ввімкнув телевізор знайшовши фільм. Він сів поруч і я поклала голову на його плече доки чистила мандарину.

- Це можна вважати, що я для тебе вже не страшне чудовисько? - спитала я глянувши на нього і побачила посмішку.

- Я казав,що для мене ти не чудовисько, хіба ні?

Я посміхнулася і простягнула йому мандарину.

- Катя, я не їм цитрусів, - сказав він і я здивовано підняла свї брови.

- Тобто…як? Чому? В них же безліч вітамінів, і вони неймовірно смачні.

- В мене алергія на них, - відказав він знизивши плечима, - Причому достатньо серйозна котра може не обмежитися тільки подразненнями чи прищиками

Я примружила брови

- У світі справді існують люди в яких алергія на мандарини? А як…як ти взагалі живеш? Тобто…зима. Вона просто асоціюється в мене тільки з цими оранжевими шариками!

Він засміявся

- Ну, якось живу як бачиш. В дитинстві було важко а зараз…навіть непогано.

Я похитала головою.

- Жахливо. Звідки вони тоді в тебе на столі? - спитала я.

Він знизив плечима.

- Ну…я сподівався що в тебе на них немає жодної алергії коли купляв сьогодні доки ти тут солодко спала, - відказав він а я посміхнулася.

- Тобто…це спеціально для мене?

Він посміхнувся але нічого не сказав. Я знову поклала свою голову на його плече. Все ж таки він страшенно милий.

Коли фільм закінчився то я ледь не заснула. На годиннику була перша година ранку і ми піднялися перемістившись у спальню. Я вже по звичці обняла Влада а його рука лягла на мою талію і я тільки зараз відчула, що саме цього завжди не вистачало. Мені не вистачало обійм щоб заснути.

Телефон на тумбі завібрував від повідомлення а Влад спокійно дихав, що означало те, що він уже спить.

Я взяла свій телефон і серце неприємно стиснулося. Повідомелння було з інстаграмі

Anton вперше за довгий час доповнив свою історію

Мох пальці зависли над тим, щоб просто очистити це повідомлення і щоб зайти і глянути. Якщо він там з дівчиною? Мені ж буде тільки гірше. Я все ж вирішила очистити і провела рукою по екрану але телефон засвітився і зайшов у інстаграмі показуючи світлину. Він сидів на даху, дивлячись у небо а внизу був надпис, що змусив мене здивуватися і довести до нерозуміння.

«Пройшло багато часу. Вона мене не пам’ятає, але це не змінює факту що ти мені потрібна»

Я довго дивила на цей допис. Клав, котрому Влад облаштував куточок у його ж кімнаті позіхнув настільки голосно, що в мене було враження що він як людина за мною спостерігає. Я глянула на Влада. Ні. Я зараз не можу так вчинити з ним. Спитаєте як? Я не можу написати Антону тільки тому, що він мій колишній. Здається, Влад відноситься до мене вже навіть з добротою а я за його спиною буду спілкуватися з колишнім. Я відклала телефон і глянувши на Влада, поклала свою голову на його груди і заплющила очі. Телефон знову завібрував і я міцніше стиснула свої очі. Ні. Він - моє колишнє, а Влад - моє майбутнє. Якби там не було достатньо помилок як для життя однієї колишньої ботанічки і тихоні. Телефон знову засвітився.

- Хто там тобі пише? - пробурмотів Влад.

- Без поняття, - сказала я і знову взяла телефон щоб вимкнути його, але серцебиття пришвидшилося.

Я зайшла в чат і побачила «В мережі».

Привіт. Пройшло напевно багато часу щоб нарешті поговорити?

Я бачив що ти дивилася моє сторіс

Я прикусила губу дивлячись на ці повідомлення від нього

Прийшла повідомлення от і подивилася. Нам немає про що говорити

Надіславши це повідомлення я включила режим польоту і поставила телефон на тумбу.

- І хто це був? - спитав Влад.

- Макс, - сказала я перше що прийшло в голову.

Чому я не сказала Владові правди? Бо це було би безглуздо.

- Він все іще не довіряє мені, - сказав Влад і я глянувши на його обличчя помітила легку посмішку.

- Влад…в мене є до тебе напевно безглузде запитання, - сказала я

- Прямо зараз? - спитав він і глянув на мене в темноті.

- Так

- Ну давай, здивуй, - сказав він

- Ти…Я згадала що сказала тобі минулої ночі.

Він підняв свої брови.

- Але ти мені не відповів.

- Я не думав, що ти це всерйоз, Катя. Ми з тобою провели разом тиждень. Звідки в тебе думка, що ти мене справді любиш?

Я прикусила губу.

- Можливо ти і маєш рацію. Тобто…для тебе це не більше ніж контракт? - уточнила я.