Розділ 19

Катя

Я дивилася у вікно автомобіля. Маленькі сніжинки починали пролітати падаючи на тротуар. Я важко видихнула і закрила обличчя руками. Голова боліла, і це додавало більшої роздратованості. Почувши тихе скавуління я все ж посміхнулася і повернулася назад, а тоді взяла Клава до себе на руки із заднього сидіння.

- Я заплуталася, дружок, - сказала я коли собака глянув на мене своїми блакитними очима.

Я занурила свої кінчики пальців у його маленьку шерсть і глянула в сторону аптеки. Я не розуміла причини своєї злості на Влада. І зараз вважала це дурістю. Все ж він хвилюється, як не хотів би це приховати. Я бачила як він вийшов з аптеки та став на перехід. Повіяв незначний вітер, але його волосся все ж схилило в іншу сторону. Я посміхнулася. Вчора, коли він відніс мене у спальню це…це було настільки мило з його сторони. А також в лікарні, коли виправив лікаря. Я заплющила очі. Але чому? Чому тоді все настільки ускладнювати, а не просто визнати, що я для нього не фіктивна дружина, а друг? Я хмикнула. Тепер зрозуміла, що саме його згадка мене і розізлила. Я побачила як Влад обійшов машину і відчинив поруч двері.

- Вибач, будь ласка, - сказала я глянувши на нього поки він ставив пакет на заднє сидіння.

- За що? - спитав він, а тоді погладив Клава однією рукою, а іншою заводячи двигун.

- Я…просто я не зовсім добре себе почуваю і настрій від цього поганий, а ти просто…опинився поруч. І я по факту можливо була занадто грубою

Він поставив руку на кермо і почав виїжджати зі стоянки. Через те, що Влад мовчав я почала нервувати. Коли ми нарешті вже виїхали на дорогу я заговорила.

- То…ти вибачаєш?

Він важко видихнув

- Рахуй проїхали. Вважатиму що нічого не було.

Попри його слова я все ж бачила що він і досі ображений. Але не хотілося насідати тому я просто водила рукою по шерсті Клава котрий влігся на моїх ногах і напевно вирішив поспати.

- Можеш іти в спальню і прилягти, я приготую щось і тоді дам твої ліки, - сказав Влад зайшовши до квартири.

Я вирішила не сперечатися, адже самопочуття і так було не найкраще. Ось завтра вже точно допоможу йому. На цій квартирі я була всього один раз, і то тільки у вітальні тому пройшовши до спальні роззирнулася. Все достатньо звично для Влада. Я відкрила сумку котру він приніс і знайшла там свою піжаму. Тоді переодягнулася закривши двері, на щастя тут був ключ, і опісля сіла на ліжко. Було дивно лягати, все ж до цього моменту воно було напевно тільки Влада. Або ж він спав у ньому ще з кимось. А справді, цікаво, до мене на цьому ліжку ще якась дівчина лежала? Стоп, я не про те думаю.

Я відкинула ковдру, а тоді лягла і вкрилася нею. Заплющила очі та відчула характерний запах, котрим частенько віяло від Влада. Лайм. Для мене він пахнув лаймом. Це напевно дивно.

Я відчувала велику втому, тому заплющила очі. Заснути не вдавалося, я взяла іще одну подушку обійнявши її, як зазвичай сплю, але закривши очі знову відчула що щось не те. Або ж я не була настільки втомлена, щоб заснути тому просто лежала із заплющеними очами думаючи, як можна вибачитися перед Владом. Все ж, я нічого такого не зробила крім раптової зміни свого настрою, але ж і він того не заслужив.

Разом зі звуком відкриття дверей мій нюх почув запах бульйону. Я підняла голову глянувши на Влада котрий зайшов із тацею.

- Ой, варто було просто закликати я б на кухню прийшла, - сказала я, коли він поставив все на інший край ліжка.

- Не бачив потреби, щоб ти ішла на кухню, - сказав він, - Ти їж, я зараз ще таблетки принесу.

Я кивнула головою, а він знову пішов до дверей. Сівши на ліжку я взяла тарілку і спочатку з підозрою дивилася на бульйон. Цікаво, у Влада набагато кращі вміння готувати аніж у мене? Я посміхнулася згадавши як смажила картоплю одного разу, коли залишилася з Максом. Було…дещо по чорному. Тобто як я потім сказала брату, я її просто пересмажила.

Все ж я піднесла ложку до рота і…виявляється це тільки я так жахливо готую. Тільки коли я повністю з'їла все двері знову відчинилися і знову впустивши Влада цього разу зі склянкою води й пігулкою у руці.

- Ти дуже смачно готуєш, Владислав Руденко, - вирішила почати розмову я.

- Дякую, старався не отруїти додатково, - віджартувався він простягнувши все, що приніс.

Я випила таблетку і тоді віддала йому склянку.

- Давай я тобі щось допоможу, - сказала я дивлячись на нього.

- Наприклад що? - спитав він.

Я знизила плечима.

- Посуд помити.

- З нього одна ложка й одна тарілка, думаю і сам впораюся

- У квартирі прибрати.

Він скривився.

- Думаю, ти зі своїм теперішнім здоров'ям ще тільки після пилососу втомишся і до того ж після від'їзду батько приводив сюди людину котра все прибрала.

- Ну тоді…не знаю. Чим ти будеш займатися?

- Я буду робити свою роботу, - сказав він взявши тацю, - А ти будеш спати. Бо тобі потрібно набиратися сил і енергій.

Я хмикнула.

- Я заснути не можу, - сказала я

- Чому?

Я знизила плечима.

- Не знаю. Можливо подушка якась не така або ж просто нове місце…

Влад посміхнувся

- Ще скажи що матрац твердий.

Я закотила очі.

- Я могла б це сказати, але думаю причина не в цьому. Ти можеш полежати біля мене доки я не засну?

Він підняв свої брови і я думала що ось-ось почую «В мене є шалено зручний диван і я вже не зобов’язаний ділити з тобою ліжко», але він тільки сказав, що зараз повернеться і не обманув.

Влад взяв зі столу ноутбук і сів на ліжко з другої сторони поставивши його на ноги.

- Що? Я знаю, що якщо просто зараз буду лежати, то засну, - сказав він, а я посміхнулася і тоді…підсунулася дещо ближче обійнявши його як робила це зазвичай.

Відчула як він напружився, але сама заплющила очі та невдовзі почула як його одна рука лягає поверх моєї та починає рухатися. Напевно вмикаючи ноутбук.

- Ти не сердишся ж на мене? Я не знаю що перед тією аптекою на мене найшло, - прошепотіла я, а тоді підняла голову і подивилася на Влада.