Розділ 18

Я посміхнувся коли Катя скривилася, доки медсестра брала кров. Вона глянула на мене і запитально підняла брову. Медсестра глянула на мене і посміхнулася. Катя піднялася і взяла свою куртку.

- Я допоможу, - сказав я взявши куртку і допоміг їй її одягнути.

- Ми можемо іти? - спитав я медсестру а вона кивнула головою.

- Так, результати будуть завтра. Ваш лікар вам подзвонить.

Ми вийшли з кабінету і покрокували до того самого лікаря. Під кабінетом була невелика черга тому ми сіли на крісло і я глянув на Катю.

- Що? - спитала вона помітивши мій погляд.

- Дивно ходити з тобою по лікарні, - сказав я

Вона хмикнула.

- Ну, нагадаю що це ти мене сюди притягнув. Невже хвилюєшся?

Вона посміхнулася і склала руки на грудях дивлячись на мене.

- Угу, хвилююся, - сказав я і побачив шок на її обличчі.

- Серйозно?

- Абсолютно. Ти захворіла, я постійно змушений бути біля тебе. А можливо в тебе якийсь смертельний вірус? Я померти не хочу

Вона засміялася і це викликало в мене посмішку. Ну ні, можливо я і хвилююся за неї, але не тішити ж її самолюбство. Нарешті прийшла наша черга і ми зайшли в невеликий кабінет.

- Одже, Катя Боднаренко, - посміхнувся лікар перебираючи якісь карточки на своєму столі.

- Руденко, - виправив я і на мене глянули дві пари очей.

- Ой, перепрошую. Забув, що ви одружені,- засміявся лікар.

Катя надто дивно глянула на мене.

- Ну що ж, Катерина Руденко, - виправився лікар, - Судячи з ренгену то у вас  звичайна простуда. Я випишу вам ліки і можете лікуватися вдома, - сказав він.

- Чудово,  - сказала Катя.

Коли ми вийшли з клініки то побачили Лідію та Георгія і здивувалися.

- Нічого собі, ви що тут збули? - спитав Георгій дивлячись на нас.

- Я трішки прихворіла, ми сьогодні приїхали,  - сказала Катя, - А ви?

- Денис був хворий, я по довідку для школи приїхала а Георгій з роботи їде і вирішив підібрати. А в тебе що? Сподіваюся не щось серйозне?

- Лікар сказав що звичайна простуда, - сказав я

- Ну нічого. Трішки таблеток попєш і все пройде, - сказав Георгій, - Ну то що, поїхали додому? Думаю Денис зрадіє твоєму повергненню.

Я здивовано глянув на нього а Катя на мене  і я зрозумів її розгубленість.

- Вибачте звичайно ж, але ми після поїздки втомилися ще вдома не були. Думаю, Каті варто відпочити і одужати і тоді ми вже приїдем до Дениса, - сказав я.

Лідія посміхнулася і взяла Георгія за руку.

- Хтось забув, що його донька вже одружена, - сказала вона посміхаючись, - Звичайно ж можете їхати, ви доречі будете на твоїй квартирі жити?

- Так, певний час. Нам на весілля батько подарував будинок, але його варто ще облаштувати, - посміхнувся я і Георгій кивнув головою.

- Піклуйся про неї, - сказав чоловік а тоді глянув на Катю, - Якщо щось дзвони.

Дівчина посміхнулася.

- Думаю, все буде добре, - сказала вона.

Ми попрощалися і сіли в машину. Водія я вже відпустив тому сів за кермо а Катя біля мене. Я завів двигун і потягнувся до панелі ввімкнувши музику. Я поїхав спочатку до аптеки щоб купити вказані лікарем медикаменти. Катя надто дивно на мене дивилася і тому коли зупинивя біля потрібного місця глянув на неї.

- Що? Дивишся так наче в мене роги виросли бо ніс пропав.

Вона посміхнулася.

- Вони майже виросли, - сказала вона і я здивовано глянув на тебе.

- В тебе напевно знову температура піднялася, - констактував я факт.

- Я маю на увазі…Ти в курсі що декілька хвилин назад міг мене позбутися? Мій батько спокійно міг забрати мене а ти б міг виправдатися тим, що боїшся заразитися. І в кабінеті лікаря. Ти його виправив.

Я хмикнув.

 - Так, виправив. Тому що якби не зробив цього це було б дивно. А щодо твого батька то було б занадто підозріло, хіба ні?

- Ти справді так думаєш чи це тільки відмашки? - спитала вона

Я затримав погляд на ній. Чесно? Я вже не впевнений. Спочатку вона мене дратувала, а зараз? Зараз здається я просто звик до її присутності. Хай і за ці короткі п’ять днів.

- Не видумуй. Між нами тільки фіктивний шлюб. З твоєї ініціативи. І я просто виконую обов’язок чоловіка. Нічого більшого

- Зрозуміло. Тоді зачекай мене в машині. Тут тобі вже не потрібно грати цю ролю, - сказала вона а тоді заплющивши очі відчинила двері і вийшла але я побачив як вон ледь не впала тому також вийшов і став біля неї.

- Що таке? - спитав я.

Вона глянула на мене а тоді знову заплющила очі.

- Не вдавай що хвилюєшся. Просто в голові трохи запаморочилося. І взагалі, я ще в силі самостійно вирішувати проблеми, - сказала вона а я закотив очі.

- А я кажу що ні? І взагалі, чому ти знову якась зла?

Вона знову глянула на мене а тоді хмикнула.

- Ти сам сказав. Немає нічого крім обов’язків і гри перед іншими у сімю.

Я похитав головою.

- Я не розумію, що ти хотіла сказати цими словами. Але сідай у машину а я зараз повернуся.

- Знову при творишся прекрасним чоловіком? - спитала вона.

Я починав нервувати бо не розумів причини цієї зміни.

- Ні, я просто буду людиною котра хоче допомогти. Так краще? - спитав я і відкрив двері.

Вона закотила очі але все ж сіла. Я не розумів чому мої слова і нагадування про угоду і шлюб її розбісили…