Розділ 17

Влад

Я сидів біля Каті тримаючи у руці невеликий змочений рушник котрим витер її лоб декілька хвилин назад. Камілла сказала що це начебто повинно було б допомогти. Я піднявся і сів на ліжко поруч та дістав градусник. Ну, принаймні зараз вона не висока.

- Жарко, - прошепотіла Катя перш ніж скинути із себе ковдру.

Я взяв свій телефон і знайшов номер батька. Була третя ночі, навряд чи він зараз буде радий дзвінку, тому я написав йому повідомлення. Сподіваюся, він його побачить. Я важко видихнув і глянув на Катю. І де вона могла встигнути застудитися?

Я поставив руку на її лоб, здається скоро я буду параноїком.

- Вкрий мене, тут холодно, - знову сказала вона і я посміхнувся.

Взяв краї ковдри котру вона тільки нещодавно скинула і вкрив її. Раптом вона схопила мою руку.

- Лягай біля мене, - прошепотіла вона.

Я важко видихнув, а тоді обійшов ліжко та ліг поруч. Вона повернулася до мене обличчям, а тоді обійняла. Я поставив свою руку під її голову і задумався. Все справді мало б бути саме так? Вона по факту скористалася мною, і я б мав її ненавидіти але…чомусь не виходить. Навіть зараз я відчуваю потребу про неї піклуватися. Мабуть, у мене просто занадто хороше виховання…

Телефон на тумбі завібрував і я глянув на нього помітивши як Катя зморщила своє чоло.

- Хто тобі в цій годині пише? - пробурмотіла вона.

- Я написав батьку, щоб зранку його водій взяв мою машину і приїхав. Тобі варто до лікаря, - сказав я.

- Я не хочу їхати, - сказала вона.

- Через не хочу. Температура просто так не підіймається. І я не збираюся з тобою ще тут якісь два дні мучитися.

Я глянув на неї та помітив як вона посміхнулася. Її голова була ввіткнута в мої груди, а руки міцно обійняли за тулуб.

- Ти такий милий, - сказала вона, а я закотив очі, бо це точно не те слово котре характеризує мене, - Я люблю тебе…

Я здивовано підняв брови. Що вона сказала?

- Що? - перепитав я, але відповіді не отримав. Вона заснула.

Я дивився на неї та не розумів. Вона сказала це, тому що не зовсім при світлому розумі, через жар чи можливо в переносному сенсі? Все ж я заплющив очі та невдовзі заснув.

Прокинувся від звуків навколо себе. Я розплющив очі та зрозумів що вже як мінімум не ніч і не ранок.

- Пчих, - я глянув на Катю котра сіла на ліжку, а тоді глянула на мене.

- Вибач, я не хотіла тебе… - вона замовкла, а тоді знову пчихнула.

- Будь здорова, - сказав я також піднімаючись і покрутив шиєю котра чомусь заболіла.

- Дякую, сподіваюся слова правді допоможуть, хоча я не розумію як захворіла, - відказала вона швидко, а потім знову впала на подушку.

Я посміхнувся. Це завжди так. Те чого не очікують приходить найбільш неочікувано. Я сів у ліжку і взяв свій телефон.

«Андрій приїде десь близько 11 години» - побачив повідомлення від батька і глянув на годинник.

- В нас пів години, - сказав я і глянув на Катю котра лежала із закритими очима.

- До чого? Якщо кінця світу, то я не готова?

Я посміхнувся.

- До того як по нас приїде машина. Ти хіба не пам’ятаєш вчорашньої розмови?

Катя намружила лоба і глянула на мене. Її очі блищали.

- Востаннє пам’ятаю як ти мене сюди приніс, а потім нічого.

Я кивнув головою. Одже мав рації і її слова вночі нічого не означають. На щастя.

- А що? Я щось наробила? - спитала вона.

Я похитав головою.

- Та…ні наче.

- Щось було. Але що? - спитала вона мене.

- Та нічого не було, - сказав я.

- Я добре пам’ятаю як ти ще напевно до півночі кружляв навколо мене. Тому скажи, що я тобі сказала.

- Просто…сказала що не хочеш їхати, от і все.

Я піднявся з ліжка одягаючись

- Я піду на низ, знайду щось, щоб перекусити й тоді зберу сумки, - сказав я, а тоді взяв Клава котрий стояв біля мене і вийшов.

На низу побачив Камілу котра стояла на кухні чекаючи коли закипить чайник.

- О, як Катя? - спитала вона

- Нормально наче.    

- Я вас будити не хотіла. Їжа в холодильнику, - я посміхнувся їй і взяв дві тарілки та поставив у мікрохвильову піч. 

Тобі знову відкрив холодильник і взяв корм котрий дав Клаву. Каміла посміхнулася тому, як собачка почала весело скакати, а тоді їсти.

- Я взяв тацю, а тоді поставив вже розігріту їжу на них.

- Ти такий турботливий, не уявляла тебе таким, - сказала Каміла і я глянув на неї.

- Ну, не тільки ж Максу бути ідеальним, - сказав я підморгнувши їй.

- Що це ви про мене тут розмовляєте? - з'явився Макс я повернувся до нього.

- А ти підслушки повісив? Тільки про тебе починаємо як ти з'являєшся.

Макс посміхнувся.

- Можливо. Як Катя?

- Непогано наче. Я подзвонив водію він зараз приїде. Думаю, їй все ж краще піти до лікаря, - сказав я.

-Я поїду з вами, - сказав Макс, спершись на стіл я підняв брови.

- Навіщо? Не хвилюйся, я зможу і сам про неї подбати.

- Він її чоловік, до того ж - сказала Каміла, а тоді поставила голову на плече Максу.

- Так, але все одно якось…неправильно буде.

- Неправильно буде, якщо ваші останні дні медового місяця зіпсуються. Тому все нормально, я сам впораюся, - сказав я, а тоді взяв нарешті те по що прийшов і пішов на гору.

Доки Катя снідала я поскладав речі, а вона переодягнулася і ми спустилися на низ. Водій - Андрій Іванович вже був неподалік майданчика. Дівчата пообнімалися, Макс сказав мені у разі чого йому дзвонити (Я звичайно ж розумів його переживання за сестру) і ми вийшли невдовзі опинившись в автомобілі.