Розділ 15

Катя

Нарешті цей снігопад закінчився і залишив після себе тільки поодинокі сніжинки. Влад взяв у руку двох невеликих цуценят. Вони за розміром були з іграшковими. Якби не рухалися я б і не подумала що це в майбутньому великі собаки.

Ми вийшли на вулицю і коли повіяв вітер вони заскавуліли у руках Влада.

- Змерзли, малята. Ще на дворі не бували. Навчилися біля каміна грітися, - сказав чоловік крокуючи спереду.

Влад глянув на мене, а тоді простягнув одного. Я боялася собак. Я страшенно боялася їх. Їхні зуби могли відгризти половину ноги. І факт, що купив їх навіть не спитавши мене дратував. А іще те, що він сказав на кінці змусило мене злитися.

- Потримай, будь ласка, - сказав він.

Я взяла цуценя в руки тримаючи на віддалі від себе. Влад розщепив куртку. Я уявила яким буде потім його худі. Все біле від хутра. Все ж він запхав цуценя всередину і я, як він сказав поставила іншого з іншої сторони. Нарешті ми прийшли до виходу з цього лісу.

- Дякуємо вам за все, - сказав Влад посміхаючись.

Чоловік також посміхнувся.

- Це вам дякую. Бережіть їх. І свій шлюб також. Ви просто нагадали мене в молодості. Гарного відпочинку.

Чоловік повернувся в ліс, а ми пішли до нашого будинку. Коли ввійшли всередину я не стримала сміху глянувши на Влада. Він потовстішав вдвічі. Напевно, цуценята згорнулися у клубочок через що вигляд його тіла смішив.

- Ну нарешті, ми думали по вас МЧС викликати, - почули голос Макса із вітальні. Я роззулася і ввійшла туди перед цим люб’язно допомігши Владу. Була зла на нього, але все ж він мені допоміг.

Ми зайшли у вітальню і Віктор, котрий сидів на дивані обличчям до нас підняв брови.

- Влад, тебе бджоли покусали?

Макс також повернувся, а я сіла на диван що зробив і хлопець.

- Ні. Він просто здурів

Влад закотив очі.

- Не більше ніж ти. Оленя з собакою переплутати. Через що ми й заблукали.

Він розщепив куртку і Макс ахнув. Я знала що брат у дитинстві хотів собаку, але не пам’ятаю чому не вийшло її завести. Він піднявся і підійшов до Влада беручи одного у руки.

- А хто у нас тут є? Красунчик, - брат почав з ним сюсюкатися, а я закотила очі, - Де ви їх знайшли?

- Я їх купив. Ми у лісі приблукали Зустріли одного чоловіка…

Влад розповів усю історію і звичайно ж Макс не стримав сміху коли почув як я переплутала двох різних цілковито тварин. А також я була здивована що Влад опустив момент поцілунку і гру в сніжки.

З гори спустилися дівчата.

- Ну що, пішли збиратися в клуб. Чи ви передумали? - спитав Стас заходячи за ними.

Каміла сіла на диван і глянула на мене. Макс сховав собачку що була в нього за спиною.

- Каміла, диви хто в мене є, - дівчина глянула і…все пішло по колу.

Влад добродушно погодився віддати одного цуценя в іншу сім'ю. Тобто, до Макса і Каміли, а одного залишити в себе. Я пішла в душ, коли він сидів на ліжку і грався з ним. Все ж, моя злість пройшла. Тому я просто сміялася з нього. Вони наче мала дитина та іграшка.

Ми зайшли в клуб всі разом. Лунала гучна музика, в нас був заброньований столик до котрого ми й пішли. Лінда з Камілою пішли танцювати, Стас і Макс до бару по напої, а Віктор відійшов, бо йому хтось подзвонив. Я сиділа біля Влада.

- Ти й досі злишся? - спитав він.

Я похитала головою.

- Я хотіла б іще позлитися, але на жаль це не так.

У клубі ми були не довго. Трішки потанцювали з дівчатами. Хлопці сиділи за столом і про щось говорили. Наче не могли зробити цього вдома. І ось тільки північ, а ми вже в будинку. Ну, не всі. Стас загубився з моменту як побачив дівчину з рецепції серед народу.

- Ти сумувала? - спитав Влад коли переодягнувся і собака почала бігати навколо нього.

Він взяв її на руки та сів на ліжко. Я розчісувала своє волосся і глянула як він гладить собаку котра вмостилася на його животі. Сам хлопець ліг на подушку і заплющив очі.

- Треба дати йому ім'я, напевно, - сказала я відставивши гребінець.

- Влад глянув на мене поставивши одну руку під свою голову.

- Пропоную зробити це тобі. Я не фантазер з іменами.

Я посміхнулася і сіла, обличчям до нього склавши ноги як для медитації й задумалася.

- Можливо…тор? - я глянула на собаку котра дивилася на мене.

- Гаразд, ні. Грім? Бальдар?

Собака тільки позіхнула і знову поклала голову на футболку Влада. Хлопець дивився на мене.

- І як тебе назвати? Мені нічого на думку не спадає.

- Погладь його, можливо тоді ім'я з'явиться у твоїй уяві?

Я похитала головою.

- Я боюся собак, - сказала я глянувши на Влада.

- Саме тому ти не хотіла, щоб я їх і купляв? - спитав він піднявши брову.

- Так. Собаки агресивні. І жорстокі. І до того ж він, - я кивнула на малятка, що спостерігала за нами, - Тільки зараз такий малий. Впевнена за місяць ти навіть на руки його взяти не зможеш. Це тобі не пекінес чи там чихуахуа.

- З чого ти взяла що собаки агресивні?

Я закотила очі.

- Мене в дитинстві одна вкусила, - я скривилася від спогадів.

- А я в дитинстві з горіха впав, гілка зламалася.

Я глянула на нього. Жартує?

- І впав прямісінько на каміння. Навіть ребер пару зломав. Але ж це не означає що я тепер не їстиму горіхів і обходитиму дерева тому, що гілка може і на голову впасти. Цей собака тепер наш. Вони просто завжди охороняють свою територію і своїх власників. Їм страшно втратити близьку людину - господаря. Тому вони й агресивні в деякі моменти.

Я глянула на нього.

- Катя, тобі немає чого боятися, цю собачку. Бо вона тепер твоя. Вона наша. І тепер в неї двоє господарів. Я і ти. Котрих вона в майбутньому буде охороняти. І вона не вкусить тебе. Вона кусатиме за тебе.

Я посміхнулася.

- Тобто, якщо ти мене образиш, то вона зможе тебе вкусити?

Влад засміявся.

- Дивлячись, як ти її проти мене налаштуєш. Ось Стаса до прикладу вона може вкусити. Хоча не факт що вкусити, але налякати так точно якщо відчує від нього загрозі.