Розділ 14

- Граф! - я відсторонився від Каті мов ошпарений почувши незнайомий голос. Господи, що я щойно зробив? Я справді поцілував її?

Я піднявся і подав руку дівчині. З-за дерева вийшов чоловік. Він уважно нас оглянув.

- А ви ще хто такі?

- О, ми туристи. Можна сказати, що туристи. Приїхали на лижі, - сказав я швидко чоловік хмикнув

- І що ви туристи робите в лісі? Тут на лижах не катаються.

- Ми вирішили прогулятися. Чи це заборонено? - спитала Катя.

Чоловік похитав головою.

- А ви? - спитав я.

- Я собаку загубив. Вона якихось двох дурнів побачила. Вони так дременули, - чоловік засміявся, а я глянув на Катю котра почервоніла, - А вона за ними. А я старий, бігати важко. О-о-о-о-о-о-о-о, а ось і він.

Я повернув голову в бік і побачив як собака, породи Лайки біжить до господаря висунувши язика.

- Я справді думала, що то Олень, - сказала Катя глянувши на мене.

Чоловік видно це почув.

- О, то це за вами вона бігла? Весело.

Собака підійшла до хазяїна і глянула на нас із дивною насторогою. Вуха напружилися, а вона уважно дивилася на нас. Я зігнувся і простягнув долоню.

- Вона не кусається? - спитав я чоловік.

Той весело хмикнув.

- Не знаю. Поки що нікого не кусала.

Катя схопила мене за руку я глянув на неї здивовано.

- Якщо вона відгризе тобі руку, то мені буде дуже прикро.

Вона відпустила мене, а я присів. Собака дивилася спочатку на мене здивовано, потім застережлива і коли я був у міліметр від її голови почала гавкати показуючи зуби.

- Та ну, я ж нічого поганого тобі не зроблю. Я тільки хочу тебе погладити, - сказав я дивлячись у ці блакитні очі. Я посміхнувся коли він схилив голову вбік із зацікавленням і сів.

Коли моя рукавиця торкнулася хутра я посміхнувся.

- Твій чоловік сміливець, - сказав власник присвиснувши.

- З чого ви взяли що він мій чоловік? - спитала Катя здивовано і я кинув на неї гострий погляд.

Вона не задоволена?  Я піднявся.

- Та це видно. Ідеальна пара. Впевнений, проживете разом багато.

Я не стримав сміху. Багато…всього один рік. Дванадцять місяців.

- Ви знаєте як звідси вийти? Боюся ми ще заблукаємо, - сказав я дивлячись на чоловіка котрий був здивований нашою реакцією.

- Я знаю цей ліс, як своїх п’ять пальців. Але думаю, ви не встигнете дійти додому, - сказав він глянувши в небо. Починали пролітати сніжинки.

- Чому? - спитала Катя.

- Ви прогноз погоди дивилися? Має бути сильний снігопад. Бо вашого курорту пів години. А сніг починається вже просто зараз.

Я глянув також у небо, а тоді на Катю.

- І що нам робити? - спитала вона.

Я знизив плечима.

- Якось виберемося.

- А ходіть зі мною. В мене будинок ближче ніж ваш. Пересидите, а потім я вас проведу.

- А в нас є вибір? - спитав я, а тоді ще раз погладив собаку біля своїх ніг.

Чоловік посміхнувся, а тоді покрокував спереду, а ми позаду. Собака побігла наперед весело махаючи хвостом і моментами повертаючись оббігаючи нас. Хвилин за десять сніг посилився. Ми нарешті дійшли до будинку цього чоловіка і зайшли всередину. Хатинка була не великою, це порівняно із тим де ми живемо маленька комірчина. Але тут було набагато затишніше. Правда, що щастя не у розмірах.

Я прийняв віник, котрий простягнув чоловік і змів весь сніг зі своїх чобіт, а тоді допоміг Каті.

По середині тріскотів Камін. Граф пройшов і всівся біля нього на якусь куртку.

- Чаю? І проходьте, стоїте там як з іншого виміру, - сказав чоловік, а тоді сам засміявся зі свого жарту.

Ми сіли на диван, а він повільно почав іти напевно до кухні.

- Можливо вам допомогти? Незручно якось просто сидіти, - сказала Катя.

Він глянув на мене, а тоді на неї.

- Ну, якщо хочеш, то допоможи.

Катя піднялася і пішла з ним, а я дивився на вогонь у каміні. Між трісками почув тихе скавчання і нахмурившись глянув на Графа котрий поклавши руки на свої лапи дивився в те ж місце, що і я.

- Ей, ти чого? - спитав я собаку, а тоді піднявся і присівши біля нього погладив

Він глянув на мене сумними очима.

- Ох, жаліється? - повернувся чоловік із Катею.

Дівчина несла дві чашки чаю і поставила їх на стіл.

- Він такий сумний, - сказав я повернувшись на диван.

Чоловік глянув на собаку.

- Я не розбираюся у собачій психології. Мені й з людьми важко. Але напевно, це через іще одну собаку котра в мене була.

- Ох, і де вона? - спитав я.

- Тиждень назад вона скотилася з обриву. Вони двоє гасали, я збирав дрова для вогнища в цьому ж лісі. Нею скоріше за все занесло і…скотилася. Померла. А в нього тепер двоє дітей залишилося. Сумує. Не подумав би що в собак як і в людей.

- А з цуценятами що буде? - спитав я.

Чоловік знизив.

- Я надто старий, щоб перейматися малими розбишаками, - пробурчав чоловік, - Віднесу в табір. А там хтось можливо підбере. Лайки, породисті. А ні то буде що буде.

Я взяв чай і обійняв чашку своїми пальцями.

- Не хочете їх продати? - спитав я дивлячись на чоловіка.

- Кому? Якщо ти не помітив, то сусідів в мене нема. Я живу тут один. У лісі. Виходжу тільки в магазин один раз на тиждень. Мені набридли люди. Я хочу спокою.

Я прикусив нижню губу, а тоді глянув на чоловіка.

- Дам три тисячі гривень. За двох. Підійде? - спитав я

Чоловік глянув на мене округливши очі. Катя штовхнула в бік, але я не звернув увагу.

- Ти зараз серйозно? - спитав чоловік за хвилину.

- Так. Повністю. Вибач, я більшу суму біля себе не маю. Можна десь зустрітися і принесу…

- Ти справді готовий купити в мене двох цуценят? - здивовано перепитав чоловік.

Я підняв плечі та кивнув головою.

- Так. Просто ви говорите що вони й так вам непотрібні і я подумав…

- Дві тисячі. Продам тобі їх за дві тисячі, - сказав чоловік радісно посміхаючись

Я з полегшенням видихнув. Він сказав зачекати, і повільно пошкандибав у котрусь кімнату.