Розділ 13

- Катя. Я досі тут, - сказав я дивлячись на дівчину і вона кинула на мене швидкий погляд.

Вона почала повільно іти вперед, а я за нею.

- Пам'ятаєш Андріана? - спитала вона.

Я намружив брови. Але тоді в один момент згадав.

- Той самий, що друг Каміли та той самий котрий полетів до Америки?

- Так,- відповіла вона.

- Тобто…в тебе були стосунки із ним?

Дівчино хмикнула.

- Можливо це було б навіть краще. Але ні. В мене було дещо з його братом.

Катя замовкла дивлячись собі під ноги й досі повільно крокуючи.

- Ага. А навіщо тобі одруження?

Дівчина важко видихнула, наче це було очевидно, а я питався чи 1+1=4.

- Я його полюбила. А він…

Вона зупинилася і міцно зажмурила очі. Я не стримав власних рук і торкнувся її ліктя спричиняючи її погляд на себе.

- Він виявився зарученим з іншою. І в них весілля. В Америці. Коли я про це дізналася та ще й випадково, перед днем як він мав туди летіти то…шалено розлютилася.

- То і був той день коли ти до мене прийшла? - перепитав я її та отримав ствердний кивок.

- В мене було відчуття що…він просто мною скористався. Як дурненькою. Навіщо йому було цілуватися зі мною, спати, казати наскільки він мене кохає якщо в нього весілля з іншою.

Вона глянула на мене наче очікуючи відповіді, а я ж просто знизив плечима.

- Можливо він не кохає цю дівчину і хотів бути з тобою. Тому і не казав тобі про неї.

Катя округлила очі.

- Ти справді так думаєш?

Я тільки знизив плечима.

- Ти говорила з ним?

- Н-і-і-і-і-і-і. Я настільки розсердилася була тоді. Взагалі дізналася випадково, бо побачила в його телефоні повідомлення від його друга. Тоді й втекла. А потім цей план, одружитися, щоб показати йому що…

Вона затнулася.

- Показати «що»? - мені вже починало не подобатися що кожне слово варто витягати.

- Показати що я також комусь потрібна. Показати що він також не такий важливий у моєму житті як і я в його.

Я захитав головою.

- Тобто ти, нічого не з’ясувавши, не послухавши навіть його, просто втекла? Вибач, Катя, але зробила б моя дівчина так…

- Твоя зробила ще гірше. Тому не порівнюй, - сказала вона через що я забрав свою руку та сховав у кишеню після чого повернувся.

- Влад…вибач. Це просто вирвалося, - сказала вона, а я вже почав повільно іти в невідомому напрямку.

- Звичайно ж, я так і подумав.

Я чув хрускіт снігу позаду через що розумів, що вона іде позаду. В один момент я різко зупинився і відчув, як вона стукнулася об мої плечі. Я повернувся і глянув на неї.

- Чому ти ідеш за мною? Думаю, будеш більш розумно повернутися в будинок і все ж нарешті написати цьому…не знаю як його звати.

- Ти злишся? - спитала вона, а я хмикнув.

- Скажи, чого б мені злитися? Я все зрозумів. Як і те, що ти в багатьох ситуаціях використовуєш імпульсивну поведінку, а не роздуми. Чому я повинен на тебе злитися?

Вона закотила очі.

- Ти злишся. І це ствердження. А я не хочу, щоб ти злився.

Я хмикнув.

- А я не хочу, щоб ти ходила за мною. Катя, мені набридла твоя присутність. Я хочу побути сам і подумати.

- Про що подумати? - спитала вона.

- Про все. Чому ти раптом стала такою доброю. Чому я став таким добрим до тебе. Ти просто взяла і вкусила мене, а я все одно своїми діями кажу «Нічого страшного. Помру то помру». Я мав би злитися на тебе. А у висновку що роблю? Все навпаки. Я не розумію. Це моя вихованість працює чи це я вже з розуму з’їжджаю. Я просто хочу побути сам. Ти мені не потрібна.

Вона кивнула головою.

- Чудово. От і будь сам. Вибач, що нав’язуюся тобі, - сказала вона, а тоді пройшла повз мене.

- Ми прийшли з іншої сторони, - сказав я вона повернулася до мене.

- А можливо я хочу іще прогулятися цим чарівним лісом. Можливо на твоє щастя заблукаю, і тоді тобі не доведеться думати про свою якусь більш дружню, а не отруйну поведінку, - скривилася вона і пішла вперед.

Я похитав головою, а тоді важко видихнув. Що це ще в біса зі мною таке? Я покрокував вперед щоб наздогнати Катю доки вона не заблукала як почув її крик, а тоді вона почала бігти серед дерев.

- ВЛАД! Там Олені!

Мої очі збільшилися в триста разів. Дівчина промчала повз мене, а я інтуїтивно побіг за неї. Не знаю, скільки тривав це марафон, але в один момент я все ж помітив низьку гілку ялини. Схопив Катю за руку і склавши руки у замок висадив спочатку її, а тоді виліз і сам. Серце в грудях шалено калатало.

- Господи. Де ти тільки ті проблеми знаходиш, - не втримався я віддихуючись.

- Ну вибач, до твоєї появи в моєму житті я була звичайною студенткою зі звичайною проблемою - здача екзамену. Тому подумай хто є спонсором цих проблем.

Я покривлявся їй, а тоді прислухався.

- Ти впевнена що там справді були Олені? - перепитав я.

Катя нахмурила брови.

- Там в кущах щось заворушилося. А потім тінь велика. Вибач, я не чекала коли воно вилізе, щоб зрозуміти, це кабан, ведмідь чи олень.

Її фраза викликала в мене сміх. Тільки, це був скоріше істеричний.

- А якщо то була якась людина? Або ж просто кролик?

Вона нахмурила брови.

- Думаєш, я людину від кролика не відрізню?

Я похитав головою.

- Для під страховки, ще трохи тут посидимо, - сказав я.

Але, нічого так і не з'явилося тому я зіскочив із гілки, а тоді зняв Катю.

- Чорт, і де ми є? - покрутилася вона і глянула на мене.

А з сарказмом сказав.

- О, зараз скажу. В голові Google Map включу і зараз скажу. О, та ти що. Вітаю, ми у лісі.

- Твій сарказм зараз ні до чого, - відказала Катя.

- О, це не сарказм. Я навіть більше тобі скажу інформації. Ми десь в Україні. А чи вийдемо не в Польщі стверджувати не можу.

Вона закотила очі, а тоді раптом зігнулася беручи сніг в руки.

- Вибач, але ти мене починаєш дратувати, - сказала вона перш ніж кинути сніжку.

- Ну ти й…Катя! Ці ігри зараз ні до чого, - сказав я коли в мене полетіла іще одна купка снігу. А потім іще одна. А потім я вони вже летіли не купками, а просто вихором з обох сторін. В якийсь момент я сховався за дерево.