Розділ 12

Влад

Я прокинувся від сонячних променів і розплющив очі. Голова Каті лежала на моєму плечі тому я не ворушився. Не хотілося б розбудити її з самого ранку та отримати зіпсований день. Коли дівчина міцніше стиснула мене я ледь стримався, щоб не зойкнути. Їй або нігті потрібно меншими зробити, хоча раніше вони їх і не робила. Наскільки я пам’ятаю, ця дівчина з тих хто не любить довжини, але на весілля зробила виняток. Ну або ж потрібно нарешті піти на рецепшен і сказати, щоб дали іще одну подушку.

Все ж, вона повернулася на іншу сторону, і я тихо встав. Була тільки шоста ранку, всі зрозуміло що спали. Я одягнувся і спустившись на низ відкрив холодильник. Вдома я не часто щось готую. Але, через те, що не було чим зайнятися, я почистив картоплю, а пізніше вже приготував суп. Не такий звичайно ж як у топових ресторанах, але, як на мене, також не поганий.

Невдовзі всі прокинулися, Стас не упустив слів, що я можу іти на кухаря.

- Можливо ввечері у клуб підемо? Всі разом? - запропонувала Катя після сніданку.

Дивно, що вона глянула тільки на мене. Я вчора ввечері перед тим як заснути відчув що мене хтось вкрив. А коли двері тихо зачинилися то зрозумів що це вона. Вчорашній день в принципі був дивним. Здається, я забув хто вона, і що зробила.

- А я не проти, - сказав Макс.

- Тоді все вирішено, - сказав Стас посміхаючись.

- Але до вечора ще море часу, - сказав Віктор.

- Я іду в готель, - сказав Стас, - А ти…знайди щось. Піди он з дружиною, - я зауважив як на цьому слові Лінда почервоніла. Дивно, наскільки вона здається сором’язливою в моменти коли ми всі разом, - Прогуляйся. Або ж на лижах покатайтеся.

- А ти в готель навіщо ідеш? - спитав я піднявши брову.

- Я…ну…цей…

Я посміхнувся.

- Хтось і досі не прийняв відмови? - спитав Макс також посміхнувшись.

- Та не починайте знову. Я…я вчора каву пив. Ввечері. Але взяв її до себе в кімнату ну і знаєте який я незграбний. Вилив на подушку. Хочу піти сказати, щоб дали іще іншу.

Я хмикнув.

- І як же ти спав? Без подушки?

- В мене ліжко двоспальне, є іще одна. - сказав друг, а тоді замовкнув зрозумівши що видав себе.

Я хитнув головою.

- Все, Стасе із тобою ясно. Ну тоді візьмеш дві подушечки, - сказав я.

Хлопець підморгнув.

- А тобі навіщо?

Я важко видихнув.

- Аби тебе вночі задушити. Що за дурні запитання? Просто візьмеш і віддаси мені одну. От і все.

- Хтось вночі настільки неспокійно спить що подушки рве? Катя, що ти робиш із нашим милим Владиком.

Макс котрий пив поруч чай почав кашляти, а Катя поруч почервоніла і здається втиснулася у диван. Я стримувався і вже кусав внутрішню сторону щоки, щоб не розсміятися. У цього Стаса завжди такий гострий язик? Хоча я відповідь і так знаю.

Правда, її тепер чекали від мене. Бо Макс із Віктором дивилися надто очікувано, а я відвернувся, бо він здушеного сміху вже очі вступили. Я глянув на Катю.

- Не смій сміятися, - сказала вона одними губами.

Я глибоко вдихнув.

- Ні, Стасе. Я не дикун як ти. Просто дехто звик спати з подушкою, а не чоловіком. А я затаврованим бути не хочу, - сказав я і відчувши раптовий поштовх ліктем у ребра зойкнув.

Мало що вночі драпає, то ще й тепер б’ється. Але, принаймні тепер засміявся Максим.

- Ти був до цього не готовий, - сказав він.

Ну, хоча б хтось задоволений відповідь. Після веселої розмови я пішов у кімнату на горі й взяв куртку. Катя опинилася позаду коли я натягав шапку.

- Ти куди?

Я глянув на неї.

- Хочу піти прогулятися. Лісом.

- Можна я з тобою? - спитала вона і я повернувся дивлячись на неї.

- Ні. Я хочу побути сам.

- Ну, будь ласка, не будь занудою. Я буду просто тихенько іти поруч. Можу навіть на два метри дистанцію тримати. Ну я так хочу в той ліс.

Я хмикнув.

- А хто забороняє тобі іти туди?

Дівчина закотила очі, а тоді склала руки по боках.

- А якщо там дикі звірі є? Ти про це подумав.

Я підняв брови.

- А. Тобто це ти хочеш мене захистити? Дякую, не потребую.

Я пройшов повз неї до дверей.

- Ну Вла-а-а-а-а-а-а-а-ад. Гаразд, мені страшно іти в ліс одній. Бо я можу заблукати. Тому я іду з тобою. Це навіть не обговорюється, - сказала вона, а тоді підійшла до шафи.

- Я втечу від тебе, - сказав я.

Вона глянула на мене і я закотив очі. Цей вигляд малої дитини, яка просить щось солодке переміг.

- В тебе є п’ять хвилин. Я чекаю на дворі. Рівно п’ять. Якщо тебе немає навіть на одну секундочку…

- Вона схопила куртку і почала одягатися, а я закотив очі та спустився на низ.

Гаразд. Я хотів просто пройтися і подумати якраз про своє ставлення до неї та чи не занадто воно добре. Але…все зіпсувалося. Я спустився на низ і через дві хвилини Катя стояла біля мене. Я показав їй палець.

- В мене є умова.

Вона кивнула головою.

- Ми ідемо без розмов.

- Я німа мов риба, - сказала вона посміхаючись.

Я захитав головою. І чим же їй той ліс сподобався?

Я крокував спереду, а Катя трішки позаду. Ми швидко опинилися серед дерев. Я зупинився на стежці дивлячись на ялини котрі були навколо. Телефон у внутрішній кишені завібрував.

Умова була не розмовляти, але про листування ти не згадав. Тому, в мене питання. Чому ти зупинився?

Я не стримав посмішки та глянув на Катю.

- Ти серйозно?

Вона ввімкнула телефон і за секунду прийшла відповідь

Я обіцяла не розмовляти. Дотримуюся обіцянок

- Тільки ти могла б до такого додуматися. Але, зараз я припущуся помилки, і скажу що анульовую свою умову. Бо друкувати смс не зручно. В руки холодно.

Я посміхнувся їй, а вона сховала телефон.

- Ну і? То чому ми зупинилися? - спитала дівчина, а тоді стала біля мене.

Я глянув на неї. Яка ж вона смішна.