Розділ 11

Влад

Я відчував певний страх від Каті. Визнаю, я і сам хвилювався, бо ніколи ні з ким цього не робив. Але…від неї віяло іще чимось. Якоюсь цікавістю що розпалювала мене. Цікавістю, що змушувала задумуватися і робити щось шалене.

Вона зупинилася, стаючи просто перед схилом. Все що залишалося, - це всього-на-всього відштовхнутися.

- Слухай, а може ну його? Не так і потрібно цього.

- Тобі страшно? - уточнив я.

Вона кивнула головою.

- Але ж і цікаво, чи не так.

Знову схвальний кивок, а я посміхнувся.

- Тоді просто довірся мені, - прошепотів я їй на вухо, - Або ж думай, що я опинюся в тій же ситуації що і ти. Тобто…якщо і піддаю ризику твоє життя, то моє в такому ж. Це напевно змусить мені довіритися. Важко ж повірити якомусь там Владові.

Вона глянула на мене.

- Я…я довіряю тобі.

Чорт, чому ці слова викликало в мене якусь…іскру. Я посміхнувся їй, а тоді видихнув.

- Ну що, готова? - спитав я.

Вона кивнула. Я вже і так стояв просто позаду дівчини. Вона навіть помітила як наші ноги опинилися в міліметрі одна від однієї. Я поклав свої руки поверх її міцно стиснувши ці дві палички. Мої ж були залишені неподалік. Я відштовхнувся після чого ми обоє почали стрімко і з шаленою швидкістю їхати в низ. Вітер бив у обличчя, але я чув тихий крик Каті. І на диво це був захват, а не страх у голосі. Я посміхнувся коли ми зупинилися прямісінько біля Макса, Стаса і Віктора. Вони здивовано дивилися на нас.

- Це було…це було… - Катя шоковано дивилася на мене, а потім надто раптово обійняла, а Стас неподалік засміявся.

Цей жест був дивним, але я відповів на нього.

- Господи, це було…КРУТО! Я хочу ще, - сказала вона широко посміхаючись.

- Дивися, бо я її знаю. Пробудете тут, доки не замерзнете, - сказав Макс посміхаючись.

Я від'їхав трохи від Каті роз’єднуючи лижі.

- Нічого подібного, - відказала дівчина, а ми повільно просувалися до підіймача.

- Я знаю тебе. І знаю цей погляд. Якщо тобі щось шалено сподобалося, то ти хотітимеш цього як…залежності.

Я бачив як Катя скривилася.

- Так сказав, наче ми говоримо про наркотики.

Стас неподалік хмикнув.

- Ми говоримо про лижі. А от що кому ближче, той так і думає, - відказав Макс.

Катя кинула на нього швидкий погляд.

- Знаєш, тобі пощастило що ти мій брат. Ляпнув це б Стас він вже б цим патичком отримав.

Це викликало в нас усіх сміх. Вона смішна. Дуже смішна…

***
Ввечері я із задоволенням влігся на ліжко. Макс мав рацію, Катя дуже довго не хотіла іти до будинку. Зараз же дівчата пішли готувати вечерю. Через те, що вчора це робили ми, то сьогодні відповідно так наче «їхня черга». Якщо чесно, то здається я на роботі так не вимотувався. Я взяв телефон котрий був біля мене і посміхнувся побачивши повідомлення від мами. Швидко їй відписав, а тоді пішов до ванної. Там дістав аптечку. Чомусь, голова почала боліти. Взявши одну чарівну таблеточку я повернувся в кімнату, а там накинувши безрукавку вийшовши та пішов на кухню.

Я зауважив як Каміла нарізає овочі, Катя щось мішає у каструлі, а Лінда чистить цибулю. Коли вони мене помітили то здивовано глянули.

- Ти щось хотів? Бо хлопці, здається по кімнатах, - сказала Каміла мило посміхнувшись.

- Я хотів би скляночку води, але з цим я сам впораюся, не буду вас відволікати, - сказав я також посміхнувшись і пройшов повз Лінду.

Вода стояла біля плитки. Я взяв склянку, а тоді графін  і налив воду. Катя дивилася на мене.

- Що? - спитав я.

Вона знизила плечима.

- Нічого. Просто дивлюся.

- В тебе рис зараз пригорить, - сказав я заглянувши у каструлю і пішов.

У кімнаті ліг на ліжко і взяв телефон. Спочатку зайшов у робочу групу. Там поцікавився як справи з роботою у свого заступника. Попри те що у всіх нас була законна відпустка, я все ж відчував обов’язок контролю всіх процесів. Той все мені розповів, і на його запитання я також відповів, а опісля відчув що очі просто таки скріплюються. Я відклав телефон і навіть не зрозумів коли поринув у сон…

Катя

Він прийшов всього по воду. Я була дуже сильно вдячна Владові за сьогоднішній день. Як би це дивно не звучало, але він справді подарував мені день подружжя. Тобто, я не відчувала від нього тієї постійної напруженості як було завжди. Він був просто як друг, котрий допомагає і веселить. Таким же як і з хлопцями, Камілою чи просто зі знайомим.

- В кого які плани на вечір? - спитала Каміла дорізаючи листя салату.

Я знизила плечима.

- Якщо чесно, то мені емоцій на сьогодні вистачило. Тому думаю, що просто посидіти також підійде, - сказала я посміхнувшись їй.

- Ну, в тебе емоцій справді вистачило. Влад такий прикольний…

- Мені ревнувати? - почули ми голос Макса і я посміхнулася.

- Можеш, - відказала Каміла, а я відвернулася.

Впевнена у них зараз погляди просто пекучі. Мій рис доварився, салат Каміли був готовий, а Лінда просто чудово приготувала суп. Я допомогла їй розкласти тарілки на стіл доки Макс, як він сказав, вкрав у нас Камілу.

- А ти? - спитала я посміхнувшись, - Як плануєш вечір провести?

- Вона знизила плечима.

- Не знаю. Можливо, якби я познайомилася із Віктором раніше то все було б легше

- Він тебе ж не ображає? - спитала я нахмуривши брови.

- О, ні. Ти що. Він надто милий, щоб навіть сказати щось образливе. Навіть минулої ночі спав тут у вітальні чисто щоб мені було комфортно. Але…в цьому і проблема. Його поведінка нагадує робота. Запрограмованого. Він не може сказати мені щось образливе або ж вчинити щось таке. Робить все виключно як повинна робити закохана людина але … я б не сказала що щиро. Це важко пояснити.

- Він завжди такий. Як робот, - сказала я поставивши тарілку і посміхнулася Лінді котра глянула на мене, - Але я впевнена, коли він звикне до тебе то все буде простіше. Ти ж можеш зараз просто спробувати завести з ним дружбу. Або на пряму скажи що ця його поведінка завдає тобі дискомфорту.