Розділ 9

Катя

Коли я прийняла душ, а робила я це дуже довго то нарешті зайшла в кімнату. На щастя, Влада тут уже не було. Мої щоки Знову почервоніли при згадці, точніше здогадці як я його обійняла. І можливо це було б абсолютно нормально, але наш шлюб не був нормальним як і стосунки котрі коливалися гірше ніж ваги з терезами з різними вагами. І як їх врівноважити - невідомо. Я відкрила шафу. Тут було достатньо багато суконь. Я хотіла вдарити себе по обличчю. Складаючи валізу я точно не подумала про сніг, мороз, ковзани та гори. Напевно, думки були десь із сонцем, теплом, піском та морем.

Я закотила очі. Нічого не залишилося як вийняти сіру сукню. Одягнувши колготи, а тоді сукню я глянула у дзеркало. Ну, можливо не так і погано. Принаймні вона тепла і це вже добре. Правда на вулицю я скоріше за все у ній звичайно ж не піду.

Зав'язавши своє волосся у неохайну високу гульку я вирішила спуститися на низ, адже вже зовсім трішки зголодніти.

На кухні я зіткнулася із Владом, вже в одязі, а щастя. Він ледь не вилив свою каву коли ми просто налетіли один на одного.

- Ей, обережніше. Ще обпечу тебе, - сказав він мені.

- Не вдавай що хвилюєшся, - відказала я пройшовши повз.

Він вважає мене чудовиськом? Гаразд, нехай буде і так. Я відчула що Влад не зрушив з місця тому набравши у чайник води та поклавши її закипати повернулася до нього і запитально підняла брову.

- Наскільки швидко ця фраза стане на 90% частіша у нашому житті?

Я хмикнула.

- Тобто?

- Ну…за останні 48 годин вона прозвучала вже більше ніж два рази.

Я все ж не стрималася. І як в нього так виходить? Взяв і зіпсував план бути цілий день злючкою! Влад повернувся і пішов до вітальні.

Я заварила чай. Не є любителем кави й до того ж я не погано виспалася. Відчинивши холодильник я зрозуміла що здається не завадило б знову сходити у магазин. Але все ж я знайшла там елементарні речі, такі як масло і сир тому завдячуючи хлібу бутерброди були готові.

Не знаю чому я обрала замість спокійного сидіння на кухні та витріщання у вікно за яким все було білим, переміщення до вітальні та компанії незадоволеного світом фіктивного чоловіка. Ну гаразд, інколи він навіть бував милим.

Але по його погляду коли я сіла поруч зрозуміла що це інколи точно не стосується сьогоднішнього дня. Він пив свою каву і дивився у темний монітор телевізора. Що він там бачить? Але я вирішила не переривати тишу і також спокійно сиділа п'ючи свій чай.

Все ж я не стрималася.

- Ти справді вважаєш мене настільки поганою?

Влад збоку важко видихнув.

- Молодець. Ти досить довго провела в моїй присутності без розмов.

- Мені просто цікаво. І не бачу сенсу сидіти мовчки. Наче якісь психопати.

Влад знизив плечима.

- Мені подобається тиша.

Я криво посміхнулася глянувши на нього, а він повернув погляд до мене опісля знову відвівши.

- Тобі? Тиша? Слухай, тоді ти обрав точно не ту компанію.

Це викликало в нього сміх.

- Ні, ну але справді. З вас всіх спокійний здається тільки Віктор. Макс і Стас це просто…ходячі вихори. А ти зараз говориш що тобі подобається тиша.

- Тобі важко мене зрозуміти, - сказав він знову кинувши на мене погляд.

Я зняла свої капці з рожевими вушками та поставила ноги під себе

- А ти спробуй пояснити, раптом зрозумію, - відказала я.

Він глянув на мене.

- Слухай…тут крім нас більше нікого немає. Вибач, але я не маю бажання мовчки втупляться у темний екран телевізора. Поговори зі мною.

Він важко видихнув, але все ж відклав уже пусту чашку і також повторив мою позу.

- Гаразд. Можливо ти вважатимеш мене диваком, але мені справді подобається тиша. В ній можна багато про що думати та осмислювати все що твориться навкруг. Але бувають моменти коли тобі цього не хочеться. Не можна бути одинаком. Людина потребує ділитися з навколишнім світом своїми емоціями, враженнями та просто власним світлом. Уяви наскільки погано, коли в тебе немає друзів або ж навіть друга. Тобі немає до кого звернутися в момент коли хочеться пожалітися, немає з ким поговорити про проблеми й немає кому просто виговоритися. Розказати як в тебе день пройшов, розповісти про якусь шалену справу. А коли в тебе є такі друзі як от Макс чи Стас і навіть той самий Віктор. Ти не бачила просто його іншого. Коли в тебе є така компанія, ти не хвилюєшся ні за що. І ти просто починаєш цінувати хвилину тиші, бо більше тобі й не потрібно.

Я похитала головою. А Влад поруч посміхнувся.

- Знаю, я наговорив багато.

Я глянула на нього.

- Але я зрозуміла суть. Ти кажеш, що краще бути завжди в компанії та з друзями аніж одинаком

Він кивнув головою.

- Але все ж ти так і не відповів на моє запитання, - сказала я тикнувши пальцем на нього.

- Тебе це справді хвилює? - спитав він.

- Якби не хвилювало то не питала б. Я ще два місяці назад не подумала б, що мене назвуть монстром.

- Взагалі то чудовиськом.

Я закотила очі.

- Ой, вибач. Звичайно ж це звучить менше образливо.

- А ти образилася?

Я надто швидко видихнула.

- Ні. Знаєш, мене ж усі завжди так називають. Я ж не Катя, я ж чудовисько.

Влад криво посміхнувся.

- Ну не смійся, я знаю що вчинила з тобою не правильно, але це ж не причина для таких образ. Гаразд, можливо якби я назвала тебе схожим словом…

- А ти спробуй, - сказав він перебивши мене я глянула на нього.

Пройшла напевно хвилина.

- Я не можу нічого придумати! - вигукнула я розчаровано.

- Нічого? Чи нічого що б могло мене зачепити?

Я закотила очі. Він грається зі мною? Чи мені тільки так здається.

- Ну, якщо я скажу що ти дурень, то це не буде новинкою. Впевнена ти чув його сотню разів. Якщо ж скажу що ідіот, то це буде не правда, бо ти розумний. Я не можу придумати нічого. А ти…Ти просто вчора сказав про це чудовисько і …