Розділ 5

Катя

Я взяла свою валізу доки Влад вимикав світло в номері та зачиняв двері й покрокувала до сходів. Почувши стук дверей зрозуміла що він чудово впорався з цією маленькою справою. Я поводилася як маленька дитина? Можливо і так. Але…що мені залишається робити? Я чудово розуміла що між нами тільки угода й очікувати від Влада хоча б мінімальної турботи просто-таки без сторонніх очей годі й чекати.  Ну але його можна зрозуміти.

Я відчула теплу долоню на своїй від чого здригнулася і глянула вгору на Влада.

- Що ти робиш? - спитала я.

- Віддай валізу, я сам понесу.

Я хмикнула.

- Тут немає нікого, щоб вдавати з себе джентльмена. Я і сама впораюся.

- Катя, не починай з самого ранку мене бісити. Давай сюди валізу. Чи ти хочеш на своїх каблуках впаси з нею?

Я не стримала важкого видиху, але все ж дозволила йому взяти її. Влад пішов на перед з моєю і його валізами, а я за ним. Віддалено почула кроки й глянувши вверх посміхнулася до Каміли.

- О, як ти? Виспалася? - спитала я коли дівчина наблизилася. Макс спереду наздогнав Влада.

- Не виспалася, але радість від факту майбутнього відпочинку це компенсує.

Я посміхнулася. Ми за цей момент майже спустилися на низ.

- Ох, на дворі напевно жахливо холодно, — сказала Каміла і я зауважила що вона ледь здригнулася.

- Так, сподіваюся що Стас уже приїхав або принаймні дуже скоро приїде.

На низу нам відкрив двері милий чоловік у костюмі і я посміхнулася йому. Каміла мала рацію. Щойно ми вийшли за двері, як я здригнулася від морозу. Попри те, що була одягнена дуже тепло мені стало холодно. Макс із Владом стояли неподалік, а біля них сумки що означало тільки одне, Стас і досі не приїхав.

Влад

Я забрав у Каті валізу чисто через свою толерантність. Але пізніше мене наздогнав Макс і я встиг подякувати своєму вихованню, бо якби він побачив як дівчина сама тягне цю скриньку пандори то точно здивувався б.

- Як спалося? - спитав Макс, а я знизив плечима.

Якщо брати до уваги факт, що я фактично не спав то погано.

- Ти ж знаєш, я не з тих хто любить скоро вставати, — друг посміхнувся.

- Але попри це ти з тих хто завжди так робив.

Я закотив очі, але посміхнувся. Дівчата ішли десь позаду, а ми вже вийшли на двір. Я був радий що попри останні події ми з Максом повернулися до адекватних розмов і поглядів. Або ж я перестав себе переконувати що він хоче мене вбити.

- Холоднувато, - сказав я коли ми зупинилися.

Макс глянув на годинник.

- Ми за швидко вийшли. Стас має бути тут тільки через десять хвилин.

- Ха, знаючи Стаса то це станеться хвилин через двадцять, а то і більше.

Макс засміявся.

- Чудово підмітив. І здається Віктор розумніший за нас двох, - сказав він повернувшись назад напевно на звук закриття дверей.

- Наче це колись було інакше, - сказав я.

- Тут так холодно, - сказала Катя і я глянув на неї зауваживши як дівчина тремтить поряд із Камілою

- Можливо підете іще всередину? Часу і так ще багато є, - сказав я, а Макс кивнув головою і підморгнув Камілі напевно в знак згоди моїй фразі.

- А ви? Залишаєтеся тут? - спитала Катя дивлячись на нас.

- Ну хтось же не хоче, щоб валізи без нас поїхали, - сказав Макс.

Катя обняла себе після чого сказала.

- Ну, тоді я також залишаюся, так буде не чесно.

Я хмикнув.

- Чудово. Тобто коли всі разом захворіємо то це буде як раз.

- Не каркай, - відповіла Каміла котра вже почала переступати з ноги на ногу.

Все ж, чергове вмовляння не подіяло і ці двоє упертюхів просто стояли поряд і тремтіли через свою впертість. З дверей вийшов Віктор з Ліндою і невдовзі наша комашка поповнилася.

Я не витримав звуку стукоту зуб біля себе через що незадоволено глянув на Катю. Її голови крізь шарф, в який вона запхала свою голову і шапки майже не було видно. Якби не круглий бомбончик котрий на кінчику її шапки мене розсмішив то взагалі можна було б подумати що це манекен. А, ну і звичайно ж звук також був присутній. Я все ж не витримав цього через що відійшов від хлопців з якими ми говорили про роботу, вже чесно як наші батьки, і став позаду дівчини. Вона здивовано зиркнула на мене коли я її легко при обійняв.

- Ти дуже милий, - прошепотіла вона кудись і досі собі в шию.

Я хмикнув. Чому я це зробив? Не знаю. Просто не хочеться, щоб дівчина захворіла після чого доведеться носити їй передачки в лікарню на самому медовому місяці.

Дорогу нарешті просвітило світло від фар і Каміла поруч прошепотіла

- Ну нарешті.

Стас веселий вискочив з невеликого буса котрий взяв у оренду на один сьогоднішній день.

- Ну що, панове закоханні голуб'ята, прошу сідати, - сказав він, а тоді здригнувся, - Ой щось то холодно.

- Угу. Ми вже не лебедята, ми вже боруленята або сніговенята, - сказав я відсторонившись від Каті й підштовхнувши її до машини.

Дівчата сіли в середину, ми позапихали всі валізи ледь вмістивши їх у невеликий багажник, а тоді також сіли. Чарівним чином вийшло, що я сидів разом із Катею на самому заді, перед нами були Каміла, Лінда та Віктор, а Макс разом зі Стасом і водієм на самому переді. Катя біля мене і досі тремтіла.

- Змерзла? - спитав я глянувши на дівчину.

- Зараз загріюся, - відповіла вона.

Я кивнув головою і повернувся до вікна намагаючись зосередитися на, тому що за ним.

- Така тиша як у гробу, може послухаємо щось? - спитав Стас.

Він був напевно найвеселішим цілу поїздку. В салоні грала тиха музика. Майже всі позасинали, а я і досі втуплювався кудись у вікно. Я підскочив коли відчув холодну долоню десь біля моєї руки. Я повернувся до Каті котра не могла всістися. Вона почала запихати ті руки куди лиш можна

- Не загрілася? - спитав я тихо, адже перед нами всі точно спали.

Дівчина кинула на мене швидкий погляд. Попри те що в салоні була ввімкнена піч і було достатньо тепло вона прикусила нижню губу і важко видихнувши відповіла.