Розділ 2

- Привіт сонце...

Після моїх слів вона також посміхнулася. Здається це було максимально по дитячому, але вибору не було.

- Привіт котику. Як день пройшов?

Стас збоку присвиснув.

- Мур-мур.

Я кинув на нього швидкий, але злий погляд.

- Непогано, я весь день проспав. Якби не Стас взагалі б не прокинувся.

Катя засміялася.

- Ох, ти точно любитель поспати.

Ми пройшли у вітальню де були вчора і все почалося по другому колу. Правда, здавалося що  сьогодні Макс уже не був настільки зосередженим не мені як вчора. Можливо розмова справді змусила його відступити...тільки сподіваюся не від мене. 

Солі Божена точно не пожаліла, бо я бачив як Каміла співчутливо поглядала на Макса, а той пирхнув щойно кава торкнулася губ. Він закашлявся, а Каміла забідкалася, правда все дійшло до того що Макс перепрошуючи вийшов на кухню випити води.

- Господи, мені вже страшно за себе, - сказав Віктор дивлячись вслід Максу.

Я бачив як Божена зловтішно посміхнулася. Через що тільки постукав Віктора по плечу.

- Одразу можеш брати з собою літр води.

Стас засміявся, а Макс повернувся і запитально підняв брови.

- Спокійно, ми не з тебе. 

Після того як все закінчилося, а було набагато щиріше ніж вчора, ми почали розходитися. 

- Я завтра по тебе заїду, - сказав Каті на виході, а Макс кинув на мене погляд.

Дівчина ж посміхнулася.

- Гаразд, буду чекати.

Ми вийшли всі на двір і Макс саркастично глянув на два мотоцикли. Надворі почався снігопад.

- Ви при своєму розумі? Жити набридло? - прокоментувала Каміла щойно це також помітила. 

Катя стояла біля неї та кидала на мене погляди.

- Ну, я свій заберу в тебе завтра, - сказав Стас, а Макс всі тоді глянули на мене.

- Та нічого не станеться. Ну сніжить трошки.

Катя склала руки на грудях.

- Ти робиш ідентично Стасові, - сказала вона, а всі глянула на неї.

Я примружив свої очі.

- Ні, я їду додому на своєму мотоциклі. Я буду обережним.

Дівчина почала підходити до мене.

- Ти з розуму зїхав? - прошепотіла вона.

- Так, дякуючи тобі. 

- Якщо ти розіб'єшся, то це нічого не змінить, - прошипіла вона.

- М-м-м-м-м якої ти гарної думки про мене.

- Влад, якщо не хочеш їхати з Віктором я дам тобі своє авто, - сказав Макс дивлячись на мене.

Рахувати це як знак примирення? Можливо він просто поступився враховуючи нашу рокову дружбу. Я посміхнувся.

- Люди, все буде норм. Як приїду напишу. І жодні інші пропозиції не приймаються.

Я глянув на Катю.

- Не хвилюйся, я завтра обов'язково по тебе приїду.

Дівчина натягнуто посміхнулася мені. Все ж я зміг сісти на свій моцик і повільно рушив додому. Це було ризиковано, навіть занадто і в певний момент мені ставало страшно, адже сніг падав прямісінько в очі й щастя що дорога була вільною від машин і посипаною. Щойно я був на квартирі, одразу ж написав у нашу з хлопцями групу, як і обіцяв що все ок і був здивований від відповіді Макса "Ти шалено ризиковий".

Я посміхнувся сам до себе.  Прибравши вчорашню нічну вечірку одинака ліг у спальні на ліжко. Спати хотілося страшенно враховуючи що минулої ночі я займався чортзна-чим. 

Вранці я обурено здихнув почувши дзвінок у двері. Ну ви серйозно? Я знову покрутився на іншу сторону закриваючи вуха, але відчув дежавю коли двері відчинилися. І був це знову Стас.

- Чувак, я звичайно ж дуже радий твоєму правильному сну, але робота не чекає... - почав він, а я підскочив.

- Чорт, робота!

Було дивно що про таку важливу річ нагадують мені, а не я комусь, але все ж я швидко підірвався із ліжка і вже за двадцять хвилин був на своїй кухні де Стас смакував мандарини котрими вже пахла  вся кімната.

- Бачиш, який я відповідальний став, - прокоментував Стас те, як я взуваю свої черевики.

Я закотив очі.

- Ти просто не одружений через що в тебе клопотів втричі менше, а одже і думаєш про втричі менше справ.

Стас закотив очі.

- Ну ти хоча б раз дякую сказав, а ні включаєш це своє "Бу-бу-бу" і бубниш тільки. Я тебе від звільнення врятував. 

Я закотив очі.

- Директор не може звільнити директора

Стас розпачливо видихнув.

- Який же ти розумний. Ну от і їж свої мандарини тепер сам.

Друг нахмурився вдаючи що образився, а я не стримав сміху.

- Ну гаразд, дякую що врятував мене від звільнення., - я став навпроти нього, - Пішли на роботу. А то нас обох звільнить іще один директор.

Стас посміхнувся, а тоді піднявся забираючи зі столу мандарини та іще дві ставлячи у кишеню чим спричинив моє закочування очей.

- Тебе не обсипле від такої кількості? - спитав я.

Стас криво посміхнувся.

- Ситий голодному не товариш. Я думаю за нас двох взагалі то. І в мене алергії немає, що мене від них обсипле. Будеш? - спитав Стас коли ми зайшли у ліфт.

Я хмикнув приймаючи одну частинку. Моя найбільша проблема дитинства, це алергія на цитруси. Моментами хотілося з'їсти всі що існують у світі, але на жаль, від двох мандарин мене обсипляє, а від двох апельсин я вже задихаюся. Тому...алергія назавжди позбавила мене щасливого дитинства. Хоча зараз для мене це і не велика проблема. Просто...зима без мандаринів, а грип без лимона. 

Ми приїхали в офіс достатньо швидко, а коли зайшли у ліфт Стас витягнув свій телефон і почав посміхатися сам до себе. Я глянув на нього.

- І що ти там такого веселого побачив? Чи невже дівчину знайшов?

- Не дочекаєшся. Я не такий бовдур як всі ви. .

Хлопець повернув до мене екран і я побачив на сайті новини про шалені затори на головній вулиці де і був наш офіс. 

- Бачиш, якби не я то ти б зараз був нервовий, сумний і ще й би спізнився. А так я все прорахував.

Я закотив очі. Хто-хто, а Стас точно майстер вихвалювати себе. В принципі, це і стало його головною задачею в роботі. Він у нас як каже сам хлопець, лопата для грошей. Стас шукає клієнтів та робить рекламу товару, Віктор у нас фінансист, Макс відповідальний за дизайн, а я десь посередині, тобто проєктний менеджер. Складаю графік для офісу, контролюю сам процес побудови будинку і ще інші не мої обов'язки. Мені подобається ця робота. Ми створили власну фірму де ніхто нам не скаже що ми залежимо від наших батьків, самі ж родичі не скажуть що ми прийшли на все готове, а в нас буде власна впевненість за себе та свої дії.