Пролог

Влад

Я стояв разом з батьками перед будинком Боднаренків. Мама, щаслива що я взявся за голову. Батько, піднесений через зміцнення ділових відносин і я. Гарно обдурений, шантажований і в майбутньому вбитий руками найкращого друга наречений.

— Ну що ж, пішли. — сказав мій любий татусь і ми почали підійматися сходами.

Через те, що ми з хлопцями уклали домовленість вийти заміж в один день то і традицій також вирішили дотримуватися. Сьогодні я сватаю Катю, завтра Макс Камілу, а іще через один день Віктор...забув як її звати. Стас же здається до кінця життя залишиться неодружений. А Віктор...він здається за порадою батька одружується з якоюсь донкою бізнесмена. 

А я...в мої плани все це взагалі не входило. Якби не одна відьмочка з чорними очками та не менш чорним серцем.

Тиждень до цього

— Ти одружишся на мені, — я пирснув і весь чай вилився на підлогу.

Гаразд, сама поява Каті на порозі моєї квартири була підозрілою. Але...що вибачте? 

— Катя, з тобою все добре? Давай я подзвоню Маску, він приїде і забере тебе.

— Ти думаєш, що я не при собі? Ні, Влад. Я цілком серйозно. Ти одружишся на мене.

Я підняв свої брови, а тоді посміхнувся. Чергова посмішка переросла в сміх.

— Це якийсь прикол хлопців? Гаразд, справді дуже смішно. Правда не знаю як вони тебе в це в'язали. Але гаразд. Справді досить. 

— Влад, я серйозно! 

Дівчина обурено гепнулася на диван у вітальні. Я глянув на неї з насмішкою. Ну справді, можливо вона випила? Хоча я знав Катю і вона не пила. Ба більше, вона була молодшою за Макса, але набагато відповідальнішою та серйознішою.

— Ти одружишся на мені. Я скажу про це своїм батькам і Максу на Різдво...

— Ні, — сказав я.

— Вибач? — перепитала вона складаючи руки на грудях.

— Ні, Катя. Я не знаю що ти там собі придумала і це точно не схоже на тебе, але ні. Я не кличу тебе заміж, ми не одружуємося. І взагалі. Що це за пропозиція? В тебе перехідний вік почався і ти вирішила погратися? Та без проблем. Скажи Максу хай пограє з тобою в подружжя, батьку, а я тут взагалі ні при чому. 

— Чому ти так стартуєш? — спитала дівчина.

Я не стримав свого смішка.

— Стартую? Ні, я ще не стартую. Повір, прийшла б до мене якась інша з цим питанням вона б уже за дверима стояла. Але ти сестра мого друга. Майже брата. Тому я зараз забуду все що ти мені сказала, подзвоню Максу і ми обоє закриємо цю тему.

Я розвернувся і пішов по телефон котрий стояв на тумбі біля телевізора.

— Якщо ти подзвониш Максу, я розповім твоїм батькам 

Я повернувся до дівчини. Вона піднялася з дивану.

— Ти вийдеш за мене заміж, і будеш як гарненький хлопчик виконувати всі пункти щасливого чоловіка. Інакше хлопці, твої батьки, друзі й в загальному всі дізнаються про одну дуже цікаву витівку

Я нервово хмикнув.

— Ти мене шантажуєш? Тобі ніхто не повірить. Та і немає в що вірити

—  Серйозно? Немає? Це не шантаж. Це попередження. В тебе є вибір. Або ти втрачаєш усе, або просто підписуєш декілька паперів і все...

Наш час

Я нервово колисався на п'ятах коли батько простягнув руку до дзвінка. Господи, я дорослий хлопець, а яку дурню творю. Двері відчинила Ліда і я натягнуто посміхнувся їй. Як і годиться, простягнув букет квітів і ми зайшли в середину. Жінка щось говорила, але в мене голова наче відро без дна стало. Вона говорить, а в мене все випадає. 

Ми зайшли у вітальню, де я побачив Катю котра стояла, Віктора і Стаса котрі одразу ж підійшли до мене і Макса. Я не міг дивитися в його очі. Але відчував що вся його увага прикута до мене. 

— Ти повинен дати мені букет, — прошепотіла Катя котра не знаю коли й скільки стояла навпроти мене.

Я важко проковтнув і простягнув квіти. Дівчина посміхнулася, а тоді почала наближатися і я ледь не впав розуміючи що вона намагається зробити. Я вчасно ступив на крок вбік і її губи пройшлися моєю щокою.

— Що ти робиш? Ми так не домовлялися, — прошепотів я.

— Ми домовилися грати свої ролі. От і грай. 

Дівчина відсторонилася, і слава богам заговорив Георгій.

— Що ж, думаю нам варто сісти. Прошу.

Ми пройшли й вибір був невеликий. Або на один диван з Максом, або на інший без нього. В мене було дурне відчуття. Серце просто вистрибувало з грудей. Дихання збилося до чортиків, а в кімнаті попри сніг на вулиці та нормальну температуру стало настільки жарко, наче літо. Я втупив свій погляд у килим на підлозі.

— Ей, що з тобою? — я аж підскочив на місці почувши голос Стаса над своїм вухом. Повернув голову до друга

— Все...все чудово. 

— Звичайно що чудово, ти ж виходиш заміж за мою сестру,— відказав Макс і я підняв погляд дивлячись на нього.

Господи, я наче трирічний школяр, а не двадцяти-п'ятирічний чоловік. 

— Цікаво, як ви зустрічалися впродовж трьох місяців і ти нічого мені не сказав, — я важко проковтнув.

У відповідь не вийшло нічого крім знервованої посмішки. Зі сторони впевнений виглядає це все як вистава одного актора. Але так і є. Я погодився на умову Каті через власні страхи. А у висновку вони й так збуваються. 

Нарешті, коли я витерпів погляди Макса, а мені було ой як не легко, а також власноруч сказав свою смерть ми вийшли з будинку. 

— Поїдемо у клуб? — як завжди спитав Стас.

Позаду почулися кроки. Я запхав голову в комір свого плаща побачивши Макса. Він ішов прямісінько на мене. Ох. І цей  погляд був далеко не доброзичливий. Хлопець зупинився біля нас і кинув на мене погляд.

— Ми з тобою ще поговоримо.

Стас збоку посміхнувся.

— Навіщо відкладати? Поїхали з нами в клуб. Там і поговорите.