НАШІ ЯНГОЛЯТА

Кінець зими вже пахнув нам весною…

Та лютий спалахнув у дикий жах! –

Братерством марив, а пішов на нас війною

Підступній збожеволівший хижак.

У сонний ранок вдарили снаряди,

На сплячий люд ракети смерть несли.

Від болю вже не буде він кричати –

Малюк той… Його першим понесли

На крилах янголи небеснії святії,

Дитячу сотню в небі розпочав,

Коли «асвабадітєлі» лихії

Та фюрер їх біду на нас здійняв.

Бандеро-смузі крутять в кожній хаті.

Навіщо ти пішов на нас, москаль?!

Тікай додому, в чум та на полаті,

Бо підеш ти… як крейсер твій «масква».

Тебе тут не зустрінуть «караваєм»,

Бо паляниці наші не для вас.

Всі «тигри» ми відтягнем тракторами,

Що ЗСУ не знищили до нас.

Бо в Байрактарів – соколині крила,

Та воля в нас міцна, мов Азовсталь.

Ніколи Україна не корилась,

Нам гімн лиш солов’їною співать!

В твердих руках надійні Джавеліни,

Нептуни, Стугни влучно мітять в ціль

За те, що звір терза мою країну,

За те, що діти наші терплять біль.

Так, гірко нам за Бучу й Маріуполь,

Славетні наші села та міста.

Та – переможем! Знову відбудуймось –

Ще краще стануть землі розквітать.

А нелюди хай кануть у безодню –

Вони пізнають українську лють

За кожну душу у небесних сотнях,

За кожне серце, стогне що в жалю.

І мати пойменує свого сина

На честь захисників землі своїй.

Чудові Байрактари й Джавеліни

Хай підростають в мирі, не в війні!

Співають українські янголята,

Розпнявши крильця небо стережуть,

Щоб буть життю та іншим соколятам.

Є Україна! Й люди в ній – будуть!