Розділ 13

Сен  

Перед тим як їхати додому я заскочив до друзів. Джека сьогодні не було, як і Кейт. Не знаю, як їм не набридало кожен день гуляти й тусити. Але, чесно кажучи, приїхав туди тільки для того, щоб забрати жижу для електронної сигарети. Цього разу — зі смаком персика. Це один з улюблених смаків. 

— Що, вже не можеш дихати повітрям без смаку? — підколов Рей. 

— Хто б казав. 

Зразу скинув гроші баризі. Насправді я купив самозаміс. Поки що дав Рею под із рештками попередньої жижі, поки в баночці з ароматизатором змішував гліцерин і нікобустер, закрив і збовтав. Усе одно ще треба було чекати, щоб настоялось. Друг пихтів як паротяг, але мені байдуже, таку можливість йому давав не часто, з огляду на те, що ми не часто бачились. Навіть зараз коли я приїхав по нову рідину в нас не було так багато часу. 

— Пам’ятаєш нашу розмову? — спитав Рей коли я вже заховав баночку в кишеню. 

— Ти про що?  

— Відійдемо? 

Ми трохи віддалились від компанії, сьогодні їх було менше. Я переживав, хто ж його знає про що він. Однак коли була достатня відстань, Рей різко посміхнувся і гупнувся на лавочку поряд. 

— Я не забув, про що ще тиждень тому ми говорили, — насторожився, чесно не пам’ятав про що. — Тобі ніби то якась дівчина подобалась і сьогодні ти вкрай щасливий приїхав до нас. Це пов'язано якось? 

Видихнув, втекти від розпитувань навряд чи вдасться. Здавалось, досі відчував поколювання від кінчиків її волосся на пальцях. 

— Ну уявимо, що пов’язано. А ти розкажеш про Кейт? Упевнений за мою відсутність щось таки змінилось, — Рей зам’явся. 

— Спочатку ти. Хто вона? Як це сталось? 

— Добре. Та нічого не сталось, особливого... — я вивчав бруківку під ногами. 

— Та ну, не вірю. 

— Раз, другий і я вже в її ліжку, — тихо заговорив, а друг засміявся. Знав би тільки він, що це чиста правда. 

— Ну ще скажеш, я ніколи не бачив, як ти дівчину на мотоциклі катаєш, а тут опинився в ліжку. Попустись.  

— Ну хоч вір, хоч ні. Так, а що в тебе з Кейт? — змінив тему. 

— Та ні-чо-гі-сі-нько, — по складах промовив. — Вона поїхала до бабці в іншу країну. Останній раз ми поцілувались, але здається лише тому, що вона мала їхати. Зараз ми переписуємось, проте вона там буде місяць і я не думаю, що після всього буде як раніше, — Рей нахмурився, вперше бачив його таким розгубленим. Наче невидимі для всіх привиди літали перед ним. 

— Якщо це доля, то у вас все буде добре, навіть попри розлуку. 

— Я боюсь, що вона там знайде когось кращого, — безшумно промовив друг. 

Я остаточно сів біля нього на лавку, хотілось якось зарадити, але просто не знав як. Обніматись не звично, слова підтримки не знаходились. 

— А вона що пише? 

— У неї все добре. Там є її друзі, тож вона не нудьгує, не вбивається. На відміну від мене, я стараюсь, але виходить так собі. 

Рей був розбитий, це перший рік як ми познайомились з Кейт і доволі швидко знайшли спільну мову, залучили в компанію. Хто ж знав що так вийде? 

— З Марсією я почав зустрічатись сьогодні. Вона вродлива, але збіса мовчазна, однак мені не звикати, — я бачив, як хлопець підвів на мене погляд, зацікавлено слухаючи. — От знаєш, вона не така як інші. Попри все так само небезпечна, а коли я дивлюсь на неї, то моє серце завмирає. Я не знаю її так довго, як хотів би, можливо це помилка, але дівчина робить мій день краще, а наші словесні перепалки... — я посміхнувся, повністю занурившись у спогади. — Мені спокійно, моє серце гупає, як ненормальне коли ми цілуємось, проте це єдине що мені потрібно. І ти собі не уявляєш скільки разів вона тікала від мене. 

Два закохані дурні, їй-богу. 

— Я щасливий за тебе, справді, — блакитні очі Рея блищали від сліз, але він миттю змахнув це, — Але чекай, тікала від тебе? Не очікував, що деякі дівчата бачать тебе аж таким страшним. І говориш ти зараз як дівка, яка без кінця втюхалась, — він засміявся, я не проти. 

По черзі затягнулись, видихаючи дим у повітря. Поки чортзна-що осідало в наших легенях від цього. 

— Не заздри. 

— Це не від мене дівчина втікала стільки разів, що ти навіть не можеш злічити, — аморально посміхнувся кутиком губ. 

— Чотири рази, — Рей ще більше засміявся від цих слів. 

— О боже, ти ще й рахував. 

— Ну, я мазохіст. 

— Я помітив, — тепла усмішка грала на його обличчі, поки вітер розгойдував темні пасма на тім’ї.  

Друг спостерігав, як хмара диму розходиться між нами, я міг посидіти ще трохи, поки не почне сутеніти. Не міг залишити розбитого Рея сидіти там і вдавати ніби все добре, але я був певен, що він впорається. Ми були такі схожі у своїй дурості, тільки наші проблеми мали різні масштаби. У нього – Кейт в іншій країні, у мене – Марсія, яка є головою наркокартелю і якій, судячи з усього, було на мене байдуже, проте яка залишала після себе теплий смак на губах, від якого не міг відірватись. 

— Ну, мені пора, — сказав я, піднімаючись. — Треба дістатися додому, поки ніхто не запідозрив моєї відсутності.  

— Боюсь, вони вже помітили, якщо ти від рання шлявся чортзна-де. — ми в унісон посміхнулись. — Дзвони, якщо що, — відповів Рей, навіть не повертаючи голови, але я знав, що йому вже легше. 

— Обов'язково. І ти тримайся. 

Забрав свій под і сівши на мотоцикл погнав додому. Цілу дорогу думав про своє безглузде правило з мотоциклом. Ну звісно, на світі існує лише одна людина заради якої я б зробив виключення. Це вже змахувало на одержимість, але боюсь я легко піддаюсь залежностям. 

На горизонті з’являвся маєток Морісів і всередині щось щемило, не хотілось повертатись. Однак я ніколи не пропадав так надовго, можливо я не такий важливий, як сказав Рей і вони б вже запідозрили якби хвилюватись. Насилу виштовхав ці думки з голови. 

Заїхав у гараж, залишив там свій мотоцикл і попрямував всередину. На коридорах не було нікого, загалом, як завжди. Досі тут залишалась тільки одна людина, яка ставилась до мене поблажливо, хотілось вірити, що це через відносно невелику різницю у віці. Я побіг до кімнати Пруденс. На коридорі вже не було охоронців, тож я обережно постукав у двері. Зайшов усередину роздивляючись, нікого зайвого, закрив за собою двері. Прю виглядала живою, це радувало, після всіх слів Дерека здавалось там кошмар. Дівчина лежала прикрила ковдрою і була об’єктивно знесилена, але при тямі, що знову ж таки було дуже добре.