Розділ 11

На ранок я точно знав, що попри все хочу залишитись. Тож проснувся від того, що дівоче тіло хотіло обережно виборсатись з моїх обіймів. Усміхнувся про себе. Її волоссю була необхідна щітка. 

Марсія поглянула на мене, як зрозуміла, що я прокинувся. Погляд був затуманений, проте я звільнив її від своїх рук. Сонність почала відходити на задній план, коли мізки почали повільно нагадувати мені. Хто я. Де. І з ким. Потягнувся, очі бачили ясно, як дівчина сиділа на стільці біля туалетного столика і злісно розчісувала волосся. Нервувала, чи що? Підвівся. 

— Ходи сюди, — приглушено сказав. 

Але вона почула, різко обернула голову в мою сторону, застигла, оцінюючи оглянула мене. Я вже починав звикати до суперечливої поведінки. Однак обережно підійшла і сіла на край ліжка, опустивши напружені плечі.  

Забравши знаряддя катувань для її волосся, зібрав червонувате волосся ззаду й акуратно почав розчісувати. Ще було шкода її хвилясті пасма, вони гарні, м'які. Десь притуляв локони до спини, щоб було зручніше, розглядав, слухав розмірене дихання, тим самим переконувався, що зараз з нею все гаразд. Не міг звинувачувати, життя бентежне, особливо наше. 

Коли переконався, що справу зроблено, відклав щітку. Марсія мимоволі обернулась до мене, я міг бачити як в її темних, мінливих очах розгулює розпач. Проте вона переборола це, підсунулась ближче до мене, притискаючись до грудей. Огорнув дівчину руками. Відчував, ми не знали, що з цим робити. Уникати виходило кепсько. А залишатись... це було незвично, для двох. Але це мав хтось спитати. 

— Ти казала, що я можу спитати ще раз, — привернув її увагу. — Ти будеш моєю дівчиною? По справжньому, я при тямі, розумію що кажу. 

Я все пам’ятав і останню добу не міг викорінити зі свого розуму. Це все було так швидко. Місяць тому не знав про її існування. Зараз це здавалось сміховинно. Марсія мовчала, я вже почав шкодувати, що спитав. Секунди тягнулись вічністю. Вже почав морально готуватись до відмови або ще щось такого завуальованого під ввічливість. Ми тільки нещодавно познайомились, бачились кілька разів, а тут ось вже стосунки.  

— Буду, — безшумно промовила. 

Знав наскільки важко їй давались ці слова, особливо зараз, однак лише сильніше затиснув її у своїх обіймав. Коли я щось відчуваю — дію швидко. І я не хочу відпускати Марсі, принаймні зараз. Не тоді як відчайдушно потребую. І ми так сиділи, розставивши всі крапки. 

Аж поки у двері не постукали. Марсія миттю підвелась, я не заважав, пригладила волосся, навіть не звернувши на мене погляду. Вийшла за двері, я міг тільки чути голоси, аж ніяк саму розмову. Зручно з огляду конфіденційності. І зайвих гостів у ліжку, усмішка розтягнулась на обличчі. Дівчина якби знала про що я думаю, неодмінно вбила б мене голими руками, хоча я б не сперечався. Думаю вона збіса сексуально зверху. Стоп. Не так швидко, хлопче. Тепер хотілось вбити самого себе за такі думки. Це нахабно, але боюсь мені до вподоби.  

Вони про щось надто довго говорили, тож я почав нервувати. Ще раз пробігся очима по темній кімнаті. Витягнув з кишені под, бляха. Який нагрівся від мого тіла, що було погано. Проте це не зупинило мене від затяжки. Ментоловий смак охолодив горло, але мене вже давно не “вставляло”. Видихнув дим і миттю махнув рукою, щоб він розвіявся. Рідина вже закінчувалась у картриджі. Треба було купляти нову. Витягнув телефон з іншої кишені й написав баризі. Заховав назад електронну сигарету до кишені. На диво, той зразу відповів і ми домовились про зустріч. 

Марсія повернулась, тож я відклав телефон. Притиснулась спиною до дверей, вона виглядала спустошено. 

— По роботі? — я був знову занепокоєний. 

Дівчина лише кивнула. 

Підійшов до неї, хотілось поцілувати. 

— Я думаю нам варто зачекати… з поцілунками, — цими словами мене вдаряють глибоко під груди. Що я вже блядь зробив не так? 

— В сенсі? — нічого не зрозумів, мені хотілось вистрибнути зі шкіри, щоб вона передумала. 

— Ну знаєш, ті що раніше, вони були авансом, — спокійно відповідає і це мене насторожує. 

— Сподіваюсь ти жартуєш, бо ти офіційно моя дівчина. 

— Ну так, але... 

— Ніяких але. Я думаю саме час отримати зарплату за мої довгі очікування, — безсоромно посміхаюсь, бачу як кутик її вуст здіймається. 

Це все одно краще, ніж бачити її похмурою. 

— Але я тебе запевняю, ти не отримаєш нічого більше до твоїх солодких 16, — закрокувала вперед, стверджуючи сказане. 

— Ну я готовий зачекати. Що не зробиш заради найкращої дівчини? 

— Хочеш сказати, що це ти робиш мені послугу? — Марсія засміялась. — Ну-ну.  

Підійшов ззаду і ніжно обняв її за плечі, так щоб ми могли бачити одне одного в дзеркалі навпроти. Збіса красиві разом. Опустив голову до її акуратного плеча й залишив легкий, майже непомітний, поцілунок. Марсі важко видихнула, прикривши очі, притулила голову ближче до мене. Але я вирішив, що не одна вона може покидати у такі моменти. 

— Мені треба їхати додому, — дівчина розчаровано хмикнула. 

— Твій мотоцикл затягнули в гараж.  

— І що це означає? 

— Раз так спішиш, то спитай у покоївок де це і як його звідти витягти. 

— А ти? — потерся носом об шию. 

— В мене є справи важливіші, ніж твій металолом, — кинула на кінець. 

— Не треба мою манюню називати звичайним брухтом, — я насупився.  

— Але очевидно мотоцикл на другому місці, якщо ти зараз стоїш зі мною.  

Ну я змирився. Безсердечна. Боюсь мені її не переграти. Марсія обернулась до мене обличчям, щось шукала у моїх очах. Хотіла, щоб я залишився? Боюсь у неї своїх справ по горло. На останок потягнулась, поцілувала в щоку і вигнала геть за двері. Раунд.