Розділ 10

Сен 

Я все проспав. На ранок голова розколювалась, здається, ніколи до цього не звикну. Повільно розплющив очі, намагаючись сфокусувати погляд на стелі. 

Запив біль водою, яка завжди стояла біля ліжка, зайшла як в суху землю. Знайшов под біля себе і зробив затяжку. М’ята охолодила горло, видихнув кола диму. Ніхто не шумів, не гомонів, це напружило. Підвівся. Досі був у вчорашньому одязі, джинси були брудні в болоті. Зняв з себе все. Переодягнувся в домашні штани та розтягнуту футболку. Треба піти на розвідку.  

Заховав електронну сигарету в штани. Хотів було зайти до Дерека. Щось тиснуло, але я не пам’ятав. Не знаю, що бажав почути, але це краще ніж мама. Раз спалила мене, коли приїхав додому п’яний і погрозила, що домовиться з татом і той конфіскує мотоцикл, тож на пиятику тепер завжди їду таксі. Одне діло штрафи за перевищення швидкості, друге — нетверезий стан. Свій транспорт я люблю, одне з небагатьох речей, що мені подобається, тому ризикувати не буду. А в Дерека я чомусь вірю, хоч він тільки недавно приїхав. Вперше його побачив наживо. 

Я осмислив, що попри все брат для мене чужий, навіть не знаю чи застав він моє народження. Ні, краще не буду до нього лізти. Батько не варіант, не близькі. Однак є Пруденс, попри те що я знайомий з нею так само як з її бойфрендом, вона не зарозуміла. Ми останні рази доволі мило базікали, хоч і не довго. Точно. Треба йти до неї. 

Наші кімнати були на одному поверсі. Проте коли вийшов біля її дверей стояла охорона. Що за чортівня? Аж тут біля мене намалювався Дерек.  

— Тобі туди не можна. Якщо ти ще не зрозумів, — почув суворий тон. 

— Це ще чому? — нічого не розумів. 

— Відійдемо? — запропонував і я кивнув. 

Далеко йти не треба було, ми зайшли до його кімнати. Брат сів на його ліжко, я залишився стояти. Якось підозріло. 

— Ти не пам’ятаєш? 

— Що саме? 

— Ти прийшов додому п’яний по саме не хочу. Не дивно.  

— Ну це дуже ймовірно, — посміхнувся про себе, а біль пустив новий удар у скроню, старався ігнорувати. 

— Прю знайшли побитою, ти щось знаєш? Ти якраз підходив додому, — Дерек дивився на мене з усією серйозністю. 

Я старався пригадати. Ніч. Щось таке ніби було. 

— Ти бачив хто її приніс? — з новою хвилею насідав. — Камери спостереження не зафіксували, я передивлявся сотні разів. 

Бля, походу бачив. Спогад вдарив молотком в голову. Таки треба було зізнатись. Забарився. Брат чекав, не сумнівався, що я щось знаю. 

— Так... бачив. 

— Ну? Хто? — нетерпляче питав. 

— Ну пам’ятаєш я тебе питав за дівчину, яка приходила до нас? — ще бракувало розказати прямо, сам тоді не хотів казати, а я маю вже і зараз. — Здається, це була вона. Я сильно уваги не звертав. Ну знаєш, своїх турбот по горло. 

— Пиячити — не турбота. — різко відпалив. — Я тебе почув. 

— Так, а що з Пруденс? 

— Її стан бажає кращого, але стабільний. Добре, що її вчасно знайшли. Множинні забої м'яких тканин, гематоми та садна, закритий перелом без зміщення пальця, легкий струс головного мозку. На щастя, критичних ушкоджень немає, однак сказали, що потрібен обов’язковий контроль за її психологічним станом. Ми нікого лишнього не підпускаємо. — Дерек поник, плечі опустились, а очі втупились в підлогу.  

— А які прогнози? — я був страшенно переляканий. 

— За тиждень, за умови суворого дотримання рекомендацій, вона зможе спокійно пересуватись, — брат прикрив обличчя рукою. — Я мав бути поруч, слідкувати за нею. Я мав її знайти швидше. 

— Не картай себе. Ти не міг цього передбачити. 

— Але мав. 

Розумів, що нічим не міг зарадити, Дерек вже поглинув у самокопанні. Не можу уявити як йому. Я й не той хто мав би його заспокоювати, тож я тихо вийшов з просторої кімнати у якій різко стало душно і тихо прикрив за собою двері. 

Пішов до себе і закурив. Був вибитий з колії. Аж тут згадав не менш важливу частину того вечора, важливу для мене. 

“Запропонуй мені це ще раз, як будеш тверезий. І не кажи нікому, що я тут була.” 

Не стримав обіцянки, сподіваюсь, що Дерек не проговориться, що це розказав я.  

“Запропонуй ще раз...”, мені двічі не треба повторювати. Згадав її вигляд, вона була змучена, не дивно. Відкинувся на ліжко. Її губи. Очі. Майже плакала. Що я в чорта бовкнув? Дурень. Не розумів, що зі мною коїться. Хотілось чимшвидше бігти до неї, пропонувати ще раз, але здавалось вона цього не хоче. Не міг звинувачувати, якби навіть хотів, то не зміг би. 

Тоді попри сп’яніння я сказав правду, це було щиро. Розумів, що в той момент я був для неї як сніг на голову. Попри те, що не хочу зізнаватись я думаю про неї. Вчора була перша наша зустріч без поцілунку і це було кепсько. Невже від цього щось залежить? Марсі знову втікла. Ми не вітались і не прощались, хоча все мало б починатись з такого. Я цілував дівчат після неї, це було добре, безсумнівно, проте тепер це відчувалось як зрада. Хотів перебити її терпкий та водночас солодкий смак губ, та це марно. Цілував їх, а уявляв її. Тоді в клубі я думав мені здалось, що це було марення, що я перепив до білої гарячки(це частково можливо). 

Я так більше не можу. Зібрався з силами, треба було діяти, це я розумів достеменно.  

Взяв мотоцикл і поїхав у перший кращий квітковий магазин. Навіть не знав, що брати. А якщо я не вгадаю? Байдуже. Вибрав ті, що здались найпривабливішими. Темно-червоні троянди, вони нагадували мені дівчину. Темно-бордове волосся, Марсія була шатенкою, це я потім зрозумів, але її пасма для мене досі виблискували кров'ю. По моєму бажанню їх загорнули у чорну флористичну плівку.  

Зараз я забув за всі “за” і “проти”. Забув про всі слова “триматись якнайдалі”. Мені хотілось зробити дівчині приємно й однаково, яка буде відповідь.  

Мчав попри будівлі, магазини, ресторани, вітер обдував моє тіло, потік повітря утворював невидимий і тонкий кокон і водночас вибивав із нього. Почувався живим. Крім мотоцикла таке мені давали алкоголь, куріння і Марсія. В першу чергу вона. Мене забавляло як всі возились зі мною і ставили умови. Мій підлітковий вік хотів бунту. І я бунтував. Був одержимий цим.