Розділ 5

Марсія 

Я виром вилетіла з кімнати. Хоче погратися? Перевірити на що я здатна? Знайшла свою куртку і засунула у внутрішню кишеню пістолет.  

Спустилась у підвал по машину, хочу особисто показати йому чому зі мною таке робити не варто. Злість розпирала мене зсередини, я відчувала як всередині мене щось нагрівається... від люті. Вогонь спалахував, кожна клітина займалась. 

У підвалі було жарко, мені хотілось дерти шкіру. Підійшла до оранжевого спорткара з відкидним дахом. Вздовж його коліс йшла чорна смуга, я захотіла цю машину.  

У салоні вже були ключі, сіла і поїхала, можливо, це б мене розрадило.  

Виїхала, передвечірній, холодний вітер розвивав моє волосся, ніби хотів заспокоїти, але не допомагало. Тож він різав обличчя, змушуючи мене з останніх сил схаменутися. Серце билось у шаленому ритмі, вигравало симфонію, я мчала дорогами, здавалось, от-от розіб’юсь. Наче швидкість розчавить мене, частково, я цього хотіла. 

Люди думають, що можуть керувати мною, обводити навколо пальця, зневажати, але те що я молодша не робить мене маленькою, дурненькою і сліпенькою. Забули чия кров тече у моїх жилах? 

Я влетіла на паркування біля дешевого бару. Вийшла, двері гепнулись за мною, як постріл. Якщо хочуть гратися, то хай звикають до наслідків, я не обіцяла, що буду поблажливою.  

Зайшла в темне приміщення і поглядом стала шукати ту наволоч. Низький гул розмов, запах перегару та дешевого диму огорнули мене, але я відчувала тільки гнів, що клубочився в грудях.. Хлопець обкурений сидів у кутку, пив, ніби йому нічого не загрожує. Мабуть, думав, що я не попрусь у людне місце. Швидкими кроками перетнула заклад, і кожен мій крок відбивався у тиші його бездарного життя. Він ледь міг сфокусувати на мені погляд, а я досі палала від гніву. 

— Нормально мати заборгованість, а потім знюхатись до білої гарячки? Ти це мав передати. 

— Та що ти мені зробиш? — слова ліниво випливали з нього.  

Жалюгідно було з ним спілкуватися. 

— Ти мав це передати, а не використовувати у своїх цілях. — я ткнула на нього. — І ти питав, що я зроблю. 

Я витягнула з кишені куртки пістолет, який нагрівся від моєї шкіри та направила на нього. Я не планувала погрожувати. Саме зараз це було останнім чого я так хотіла. Ні, я хотіла побачити його страх, останнє усвідомлення. Я хотіла демонстрації. Уроку. І для нього, і для всіх, хто ще думає, що зі мною можна гратися. 

— Легше, крихітко, — крикнув хтось з його друзів, сміливих друзів, вони не знали що я планую. 

 Мені було до лампочки, що він ще хотів сказати, зараз мене хвилюють гроші, я не дозволю, щоб хтось смів заганяти мене у незручне становище, через мою лояльність. Секунда і куля опинилась в нього між брів. Мозок розлетівся бризками, немов він був просто брудною рідиною. Не найкраща смерть, але та на яку він заслуговував. 

— Твій борг сплачено. — останнє вимовила і давши чайові бармену за такі "незабутні" враження, вийшла геть. 

Видихнула. Я вбила одного зі своїх дилерів, який водночас був постачальником для дрібних розповсюджувачів. Хуйово. В кінці всього вугілля попеліло у моєму серці, жаринки тліли не залишаючи місце будь-яким емоціям. Я відчувала порожнечу і дивне, холодне задоволення від виконаної роботи. Тож я вже спокійно їхала додому. Мінус один, як то кажуть. 

М’який вітер обдував обличчя. Мені тепер вже було байдуже, всі думають я нічого не можу зробити, тож вирішують грати на моїх нервах. Тож я надто швидко зриваюсь, зате будуть знати. 

Дорогою додому я милувалась виглядом, неймовірні пейзажі відкривались переді мною, коли їхала сюди не бачила, через надлишок емоцій, та зараз могла спокійно споглядати, як сонце поступово тікало за обрій, залишаючи по собі на небі теплі кольори. Тепер мені було трохи холодно, але це найменша з моїх проблем. 

Я думала про те, як вернусь і впаду в м’яку, теплу постіль, залишаючи всі проблеми поза межами кімнати. Та як тільки ступила в маєток мене зустріли словами: 

— Ти трохи погарячкувала. — Гаррі стояв у сорочці та штанах, з таким виразом, ніби, хотів мене вичитувати. — Але ти правильно вчинила. 

В душі я була здивована, рідко чула похвалу у свою сторону. Особливо таку, що лунала майже як визнання. 

— Я сподіваюсь, тобі вже краще. Йди перепочинь, твоя кімната вже готова. 

Тут я ще більше здивувалась, здавалось, це сон. Але прийняла це, поглинула спокій, розвернулась та пішла у сад. Брудна робота виснажувала мене. Відчувала потребу в розраді й самоті. Зброю залишила при собі, краще перестрахуватися. Хтозна-які ще будуть пригоди.