Розділ 1

Бачила як Дереку і Пруденс тут некомфортно. Повіки були надто важкими, я просто відійшла трохи далі. Розуміла, що далі потрібно буде ще раз обговорити про все з Морісом молодшим і все. І я буду вдома. Треба було бути сильною, тож я зі всіх сил старалась не зламатись, не впасти, а це було важко у моєму становищі. Але була змушена робити вигляд наче все добре, навіть чудово, відчуваю потім мені це ще вилізе.  

Але колись це була моя мрія, бути головною, управляти маминим бізнесом. Хто ж знав що я опинюсь тут? В такому становищі. 

Все було як у тумані. Алкоголь, приглушене світло, музика, нав’язливі думки, в голові паморочилось. Я сиділа на кріслі та думала про те що зі мною стало. Як я стала посміховиськом? Коли ще матір була жива було краще. І частково про те що мені треба протверезіти, по можливості. Але найбільше в голову ліз образ чудового незнайомця. Буде сумно якщо він потім просто використає мене, бо хлопець справді симпатичний або, можливо, його образ в голові вже змінився і я просто розчаруюсь коли побачу його знову.  

Я відчувала як чиїсь руки змушують мене підвестись, обернула голову, щоб поглянути на...обличчя незнайомця, яке щосекунди змінювалось на Гаррі. Суцільне розчарування, я роздратовано видихнула. Ніжки трішки підкошувались, але в мене була хороша опора. Він як ніхто допомагав мені, розумів що в такому стані мене ніхто не має бачити. Весь час я була невдячна... 

Але з іншої сторони він просто виконував свою роботу, більше ніж впевнена, що мати розказала йому в подробицях, яка я недолуга. Хоча за цей час і сам міг переконатися. Чому так? 

Ось я вже лежу на своєму ліжку. Якщо в залі в мене стулялись очі, то тут я не могла їх зімкнути. Дивилась в темно-червону стелю. Все червоне, ніби хтось хотів замаскувати кількість крові що була тут пролита, та, в принципі, по всьому маєтку. Хоча місіс Гант ніколи б такого не приховувала, виставляла напоказ. Тому частково я рада що вона померла раніше ніж я вийшла заміж. Але оцей бордовий тиснув на очі тож я закрила їх. Не хотіла більше цього бачити. 

Гаррі приніс води, хотілося вдавитися нею. Сльози давно вже закінчились. Я не плакала коли матір померла, плакала тоді коли зрозуміла що не впораюсь з її спадком. Який як на зло був спеціально для мене. Але грудну клітку стискав біль ну або плаття, не була точно впевнена. Спочатку мені подобалось бути в цьому неймовірно гарному червоному платті від dior, але докотитися до того, щоб плакати або блювати в ньому мені не хотілось. 

Змусила себе піднятися, напомацки знайти й випити хоча б ковток води та нарешті відкрити очі. Перебувати тут різко стало каторгою для мене, я досі була п'яна, але змусила себе зняти сукню і піти під холодний душ. Відчувала як хотілося змити з себе все. Спочатку було холодно, неприємно, але згодом я звикла, спостерігала як краплі води стікають по шкірі. виходячи я завернулась в білий халат і знов лягла на ліжко, скрутилась калачиком. Полежала, всі погані думки зникли, думала про те що скажу сестрі, як проведу зустріч. Частково хотілось всім догодити хоча це неможливо.  

Дістала телефон і включила якусь нахабну музику, мусила влитися в образ який сама створила. Під музику підвелась та пішла до шафи вибирати вбрання. Подумала що треба було попросити Гаррі повідомити Дереку що ми підемо швидше. Але в ту ж мить забила на це, дивилась в дзеркало й уявляла як буду виглядати в тому чи іншому одязі. Зупинилась на звичайному. Штани темно-оливкового кольору та чорну футболку. Деколи думала що саме так буду ходити коли в мене закінчяться гроші на бренди. Або може гірше, але поки байдуже. Поки як є. Я чомусь була абсолютно впевнена в тому що не вивезу. Або щось гірше. 

А зараз просто насолоджувалась спокійними хвилинами й сподівалась на краще. Не могла більше думати, хотілось відволіктись роботою. Знайшла телефон на ліжку на відправилась писати повідомлення Гаррі або ні, краще сама скажу. Може хоч так зможу відволіктись. 

Апатія до всього вже виходила за рамки норми. Вийшла в коридор і попрямувала до Гаррі, негайно мала його побачити. Тобто негайно мала йому і Дереку повідомити, що я чекати до кінця вечора не збираюсь. Досі відчувала дію алкоголю, але не зациклювалась на цьому, моя машина виїхала перша, машина Моріса вслід за мною. Цікаво, коли той йолоп нарешті вийде з-під крила батька? Приховувати мою неприязнь було важко, але можливо, тому мусила робити байдуже обличчя і йти далі. 

Через пів години ми опинилися під високим сімейним будинком Морісів. Пощастило комусь мати легальний бізнес. Хоча б я не відмовилась від кількох готелів або яхт. Подалі від дому був інший запах, інше повітря. Інша я. Ми по черзі повиходили з машин біля і попрямували до входу. Пруденс інколи кидала на мене погляд, але я ігнорувала це. Мені в голову стукнуло, виходить я їй мала б розказати за нашу матір? О ні. Можна якось без цього?  

Але кого хвилює моя думка? 

— Марсія, чи не могла б ти розказати мені щомь про нашу маму? 

— Потім. 

— О, так, звісно, — було видно як зніяковіла Пруденс.  

Геть маленька в цьому світі, не знала що їй робити, це було видно. 

Ми стояли в головній залі та я помітила, як хтось спускався сходами, я не придала цьому значення, може якась покоївка. Та все ж я трохи помовчала. Але Пруденс звернула увагу, тож мені теж стало цікаво хто там йшов. О ні... Хлопець з балу, вже не в охайному костюмі, а в синій піжамі перетинав залу. Всередині мене щось стиснулось. І босий, бляха, тут плитка, як йому не холодно? Ми зустрілись поглядами, та він просто пройшов далі.  

Та це було на краще для мене. 

— А це ще хто? — вернула погляд до сестри й з холодною байдужістю спитала, коли він відійшов в якусь кімнату. 

— Це мій брат, — мовив Дерек. — Все добре. Ходімо на другий поверх, я піду лише ключ візьму до кімнати. Чи може вас залишити наодинці? 

Краще б він сказав як його звати. Але бляха, брат? З ким я зв’язалась? 

 — Думаю буде краще наодинці, мені є що сказати особисто їй. — сказала я до Дерека наголосивши на останньому слові.