Пролог

— Міс, приготувати щось нашим особливим гостям? — Гаррі тихо спитав у мене. 

На даний момент мені було байдуже на них. Але я мусила щось відповісти, щоб він мене не замахував тому я просто несхвально похитала головою. Більше цікавили ті, які приперлись зараз просити в мене постачання. Це було нагло. На вечірці, та ще й відкритій. Я вдивлялась в обличчя всіх тих людей які прийшли й були надто явно налаштовані просити в мене товар. Це роздратовувало. Я ж не просто так ігнорую їх в інші дні. 

Аж тут моя увага переключилась на хлопчика якого я раніше не бачила. Він був худим, навіть мої ноги були більшими за його. Його каштанове волосся було розпатлане, а карі очі дивились прямо в душу. А пухкі губи здавались аж надто спокусливими. 

Подумала, що буде просити поговорити наодинці або буде розказувати про свій убогий бізнес-план і спонсорування. Бо виглядав він саме так. А коли він підійшов то виявився ще й нижчим за мене. Аж поки я не почула його слів. 

— Можна запросити вас на танець? — Отак легко і невимушено. 

Я й забула про музику поки тут стояла. Він простягнув мені руку. 

Мої брови піднялись, але я погодилась аби до мене хоч деякий час не підходили. А то вони з під тишка свердлили мене поглядами. 

Я помітила, як рука, яка тримала мою в рукавичці злегка стиснулась. А особливо та, що тримала за талію. Мені хотілось розсміятися, але я не подала виду, малятко, вперше з дівчиною танцює. Тримаючи руку на його плечі, єдине що я могла сказати, це те що воно було сильніше ніж здавалось. Я вже почала жаліти що погодилась, але вибору не залишалось, музика почала грати, вбиваючи всі сумніви. 

Мене бентежило, що я не могла вгадати його думки. Дивитися йому у вічі було як доторкнутись до душі та я хотіла цим скористатись.  

Ми ступали повільні й плавні кроки. Ми рухались в ритмі музики, легко і граційно обертаючись один навколо одного. Я не могла зрозуміти навіщо він тут і що саме хоче зробити. Бо він абсолютно точно прийшов не тільки за танцем.  

Я була готова почути після якусь маячню по типу ділової пропозиції. Зізнаюсь, я дуже переживала на рахунок цього. 

Мені подобалось все це і він, воно зачаровувало. І точно не піддавалось поясненню. Мені бракувало повітря і місця, я ніби була готова стати нами двома, цілою залою, країною, планетою, а потім знову стати нами. Я вже не помічала тих бовдурів які стовідсотково здивовано спостерігали. 

Музика ставала швидшою, ми ставали жвавішими. Робили кроки швидше, з більшим запалом, не відривались одне від одного, навіть поглядами. Оберти та плавні кроки заполонили нас. 

Він ставав більш впевненим, розкутим, я ставала більш відкритою і вільною. Ми розуміли та доповнювали одне одного. Я притуляюсь до нього лише, щоб відійти. Це було так солодко і гірко. Такий танець може стати з особливим моментом для обох. Тільки якщо на ранок я не знайду більш важливіші справи, а я знайду. Момент було важко відпускати, але він вже пройшов. 

Але я не люблю втрачати, тож як тільки музика закінчилась я потягнула його в коридор. Трохи пройшлась і не витримала більше. Притиснула бідного хлопця до стіни. Тримала за волосся, добре відчувала нашу різницю в рості. 

Я його поцілувала, вже хотіла відсторонитися, але він відповів на поцілунок. Це було згубно для мене. Зразу я відчула, як його холодні пальчики торкнулись моєї оголеної спини, такий контраст тільки більше змушував мене продовжувати. Я одночасно і дякувала за таку можливість сукні, але й злилась що вона досі була на мені. Я все відчувала, як його руки спустились до попереку і особливо повільно до сідничок. Це помилка, кричав мені мозок. Але я відривалась, мене все влаштовувало. 

Але я почула як хтось відкрив двері до коридору. Я хотіла проігнорувати або крикнути, але нарешті схаменулась. Що я роблю? Ще й з незнайомим хлопцем. Я опустила руки, одночасно пройшлась по його костюмі й я не могла не відчути кубики пресу за білою сорочкою. Я опустила голову і пішла геть. Точно знала що моя помада вже розтерлась. Я акуратно підтерла пальцями за межами губ і сподівалась, що це хоч трохи допомогло. Тільки зараз я зрозуміла, що чоловік який зайшов у коридор це був Гаррі. Він наздогнав мене в кінці. Цей коридор вів до мого кабінету. Ми зайшли туди. 

— Марсія, це що таке було? — Він збентежено дивився на мене. 

Якийсь азійський чоловік в окулярах буквально вичитував мене. А хоча так і має бути, мою мати він не вичитував, бо вона таких нерозважливих дій не робила. Я не хотіла це більше слухати й піти в підвал тренуватися, але вечірка ще і близько не закінчилась. Тож я муситиму терпіти. Постараюсь не з’являтись в залі, лише на балконі, туди охоронці його не впустять якщо захоче піднятися. 

— Ти мене чуєш?! — Чоловік вирвав мене з роздумів. Тому вже мушу відповідати. Він тероризує мене. 

— Чую! 

Мабуть не варто уточнювати, що я дев’ятнадцятирічна наркобаронеса і в нього є всі права, щоб кричати на мене коли я зробила якусь дурість. А дурість була конкретна. 

— І як ти це поясниш? Поясни мені свої дії! — Чоловік вичікуючи дивився на мене. 

— Добре! Я не стрималась, це все. 

— Щоб більше такого не було, — Гаррі опустив очі, був розчарований в мені, ну він не перший. 

— Моя мати б покарала мене. 

— Твоя мати була такою самою, але вона хоча б приховувала! 

Нічого собі зізнання, але чого я не знала? Точно! Вона ж приховувала, жахлива жінка. Можливо зараз би знала хто мій батько. 

Чоловік видихнув. Був рік моїм наставником і от як це його помотало. Відчувала себе жалюгідно, моя мати б знала що з цим робити, не те що я. А я ще мріяла про таке життя, та це срака, а не життя. Помилки робити це нормально, але не в тому світі де я живу. Зроблю помилку і я за ґратами.  

— Що мені робити? — Мої плечі впали. Це був момент моєї слабкості, я була готова кинути все і поїхати геть. Невже, щоб стати найвпливовішою наркобаронесою я маю втекти в інше місто, створити там сім’ю та покинути їх?