Глава дев'ята.

Сьома вечора 

Влад 

Святкування річниці вже почалося. 

Гості один за одним заходили до будинку — вітали батьків, дарували подарунки, сміялись говорили й про бізнес.

А я чекав леше одну людину.

Мого брата.

Минали хвилин , а Дем'яна все не було 

Він збрихав.

Я стояв поруч з батьками, мама помітно нервувала раз у раз шукаючи когось серед гостей.

Дем'яна.

На відмінно від неї, батько не виглядав засмученим 

Він був злий.

І чомусь мені здалося, що справа не лише в запізненні.

Раптом біля сходів, я помітив незнайому постать.

Дівчина з азіатською зовнішністю в довгій чорній сукні повільно спускалася вниз.Асиметричний силует підкреслював її фігуру, а легка тканина спадала з плеча як шлейф. Темне майже чорне  волосся було зібраним сзаду в недбалий пучок декілька пасм були середу 

Вона підійшла до нас з легкою усмішкою.

—  Тітко Маріє, дядьку Ігорю . 

Схоже вона вже була знайома з батьками. 

Вона перевела свій погляд на мене

— А ти певне Влад? Я Амелія, приємно познайомитись. 

—Взаємно,  Амеліє , ти неймовірно виглядаєш — усміхнувся я.

— Дякую — легко відповіла вона і майже одразу запитала. — Дем'яна ще немає?

Батько втрутився раніше ніж хтось із нас зміг щось сказати.

— Він трохи запізнюється — спокійно відповів з натягнутою посмішкою. — Не хвилюйся, скоро буде.

Амелія ледь нахилила голову 

— Він же не забув, що сьогодні має оголосити про  наші заручини? 

У мене ніби шум у вухах з'явився.

Я повільно перевів погляд на батька він мовчав І мама теж.

Це мовчання було відповіддю

— Стривайте..які ще заручини? — нарешті видихнув я.

Амелія здивовано підняла брову 

— Ми з Дем'яном заручині вже майже місяць. Сьогодні мали підтвердити це.

Тепер усе стало на свої місця.

Поведінка Дем'яна, 

Його байдужість до сімейних вечерь.

Чому мені ніхто нічого не сказав? 

Я відчув як у середині починає закипати злість.

Не на Дем'яна .

А на батька.

Бо тепер я майже не сумнівався — це були не заручини. А чергова батькова угода.

Мій брат якого я знаю, ніколи б не погодився заручитися з Амелією.

Я мовчки вийшов у бік і діставав телефон 

Контак "Дем'ян "

Виклик.

Дем'ян 

На ювілеї я так і не з'явився

Саме там я мав оголосити про заручини з Алією — "подарунок " для батьків який вони вже давно вирішили за мене.

Точніше це вирішив батько.

Телефон у руках майже безперервно вібрував .

Влад.

Певне, уже про все дізнався.

Я кілька секунд дивитися на екран, перш ніж все ж відповісти 

— Дем'ян якого біса! — одразу вибухнув його голос —Чому ти мені не сказав що заручиний з Алією? 

Я заплющив очі та важко видихнув.

Влад завжди дізнався про найважливіше не від мене. Навіть не від сім'ї, в якщо в від неї то в останню чергу.

— Це не телефонна розмова,— тихо промовив я —Я скину тобі адресу. Приїдь, і я все поясню .

Кілька секунд він мовчав 

— Добре,— коротко відповів Влад.— кидай адресу. Скоро буду.

Його голос більше не звучав так, ніби він готовий мене вбити. Але злість в ньому все ще відчувалася.

Я повільно опустив телефон й провів рукою по волоссю, в голові крутилися леше одна думка.

Як, чорт забирай, пояснити братові, що це ніколи не був мій вибір?