Глава сьома

Дем'ян 

Я вже збирався лягати спати, коли раптом задзвонив телефон, 

Глянувши на екран, я побачив 

Вхідний виклик "Батько"

Що йому потрібно так пізно?

Брати слухавку я не хотів , але я знав — якщо проігнорю дзвінок ,буде тільки гірше.

— Чому так довго не піднімав слухавку? — по той кінець слухавки почувся суворий голос батька 

Я потер перенісся й сперся плечем об стіну 

— Я вже збирався спати.

Хотів відповісти спокійно, але голос усе одно прозвучав різко.

— Що ти хотів, тату?

— Я дзвоню сказати,  завтра в мене ділова зустріч з Батьком Амелії. Вона теж там буде, і я сподіваюся , ти також.

Я напружився.

— Для чого? Ти знову хочеш мене звести з Алі?

Кілька секунд у слухавці було тихо.

— Сподіваюся , ти прийдеш , Дем'яне.

Це звучало не як прохання,

Як наказ.

Перш ніж я встиг щось відповісти батько поклав слухавку.

Я повільно повільно упустив телефон й повільно провів рукою по волоссю.

— Знову почалося....— тихо я пробормотів собі під ніс.

Влад 

Ранок у квартирі почався не з кави,  

А з того що Дем'ян уже хвилин десять мовчки дивився в телефон.

Я за кухонним столом мовчки спостерігав за братом проте не витримав

— Чекаєш дзвінка від Софі?

— Відчепися.

Я усміхнувся кутиками губ.

— Ой та годі тобі, Я ж бачив як ти дивишся на неї, ти учора погляду не зводив.

—Влад

— Що Влад? Я просто говорю що бачу 

Він важко видихнув й поклав телефон 

Я тільки помітив що виглядає він не дуже наче всю ніч не спав 

— Ти сьогодні хоч трохи сьогодні спав?  Виглядаєш наче зараз прямо тут відключишся.

— Батько дзвонив мені учора.

Вираз мого обличчя одразу стало серйозним 

— І що він хотів?

На кухні кілька секунд запала тиша 

— Він хоче аби я сьогодні прийшов на його ділову вечерю з батьком Алі.

— В чому проблема?

Він на мене подивився, 

Я знав що означає цей вираз обличчя 

— Вона також там буде ? — Я сперся ліктем об стільницю 

Він ненавидить, коли батько намагається їх обох звести.

І мене теж це дратувало.

За весь цей час батько жодного разу не поздвонив, щоб запитати, як ми. Чи хочаб вибачитись за останню сварку.

Йому було важливіше й далі контролювати наше життя.

— Ти підеш? — запитав я 

— Не знаю.

— Якщо підеш, він знову почне говорити про вас як про пару. А потім ще й про заручини 

Дем'ян тихо фиркнув й відкинувся на спинку стільця.

— Я й без тебе знаю, що буде.

Ми декілька хвилин посиділи в тиші, кожний поринув у свої роздуми.

Я зробив ковток кави й ледь посміхнувся.

— Знаєш, брате...

— Що? 

Він підняв брову й глянув на мене.

— поруч із Софі ти виглядаєш більш щасливим.

— Іди ти.

Але варто було леше згадати Софі, він одразу став виглядати трохи живішим 

— Можеш далі вдавати , що вона тобі байдужа, але ти буквально світишся коли говориш про неї.

Я засміявся і Дем'ян теж ледь посміхнувся.

І, честно кажучи,на відміну від батька, я справді хотів, щоб він був щасливим.

Дем'ян 

Іноді мені здається що Влад бачить мене наскрізь.

Після нашої розмови на кухні, він пішов до університету залишаючи мене одного зі своїми думками.

Я підійшов до вікна,

 Сонячні промені спалали прямо мені на обличчя, а дерева на дворі вже помітно почали зеленіти.

Скоро весна.

І чому разом з цією думкою я згадав про Софі 

Її усмішка, Її каштанове волосся.

Те, як вона вчора на мене дивилася

І те, як легко мені було поруч з нею.

Я хотів знову побачити її усмішку.

Але мої думки первав дзвінок 

Батько 

Я неохоче підняв слухавку.

— Ти не забув про ділову зустріч?

Я  стиснув щелипу 

І цього разу не витримав й зірвався

— І це перше, про що ти мене запитаєш? Не хочеш дізнатися, як у мене справи? Як я взагалі живу?

— О сьомій вечора, чекаю тебе в нашому ресторані 

І знову цей холодний голос 

І знову жодного права на відмову 

Він поклав слухавку, перш ніж я встиг відповісти.

Я заплющив очі й важко видихнув.

Навіть зараз він намагався контролювати моє життя.

Хоча мені вже давно не сімнадцять.