Глава шоста

Вероніка.

Пройшло кілька днів , Мені нарешті стало краще.

Після тієї ситуації з доставкою Софі була якась дивна — надто задумлива й тиха, я звісно почала її розпитувати. 

Якщо коротко, нашим сусідом поверхом вище виявився її знайомий,він запросив нас у гості. 

Точніше мою сестру. 

Але мене сестра просто втягнула словами:

— Підеш зі мною, познайомившся з Дем'яном та його братом.

Авжеж.

Я відчувала що для неї це важливо тому не сміла відмовляти. 

Ось я сиджу на ліжку, чекаю доки моя сестра одягнеться. Здається вже тричі змінює одяг.

— Тобі пасує ця зелена кофтинка.— сказала я дивлячись як вона крутилася перед дзеркалом.

— Тоді залишу її.— Софі розпустила своє волосся й окинула погляд на мій більший в два рази одяг  — А ти коли переодягнешся?

— Я так піду. 

— Упевнена?

— На всі сто.

Софі зітхнула 

—Ходімо вже.

Ми вийшли з квартири але я раптом зупинилися 

— Софі, ти йди без мене, я дещо забула

Сестра важко видихнула.

— Ну ти як завжди.

 Вона рушила у сторону сходів, тим часом я пішла назад до квартири.

І насправді я нічого не забувала, просто вирішила переодягтися.

Замість футболки що більша за мене в два рази, я переодягнула свій чорний лонгслінг що трохи підкреслює мою талію, але свої домашні штани в червоно—чорну клітинку я залишила.

Ну й досить я ж не на весілля збираюся.

Дем'ян.

Софія зав'язалася зі мною через спільний чат з квартирантами, 

Чому саме так? Бо ніхто з нас не знав номер один одного.

Вона запитала мене в особистому чаті, чи не проти ми з братом якщо сьогодні вона з сестрою загляне у гості.

Я відповів майже одразу.

«Заходьте о п'ятій»

Честно кажучи, я ще ніколи не чекав так вечора.

У грудях сиділо дивне хвилювання яке я не міг пояснити.

Коли у двері подзвонили,  я пішов відчиняти першим.

На порозі стояла Софі.

 Її каштанове волосся м'яко спадало їй на плечі, а зелена кофтинка неймовірно пасувала їй до очей.У руках вона тримала запіканку 

Я як ідіот стояв мовчки дивився на неї, 

І не міг відвести погляд від неї.

—Ти так і будеш тримати нашу гостю на порозі?—За моєю спиною почувся голос Влада що повернув мене до реальності.

Я швидко відступив убік.

— Проходь.

Софі посміхнулася й увійшла до середини.

— Моя сестра зараз підійде.

Я кивнув й провів її до вітальні,

Влад тим часом пішов до кухні поставити чайник.

На кілька хвилин, ми з Софі залишилися самі у вітальні .

— Почувайся як удома — ніяково промовив я почухавши потилицю.

Софі ледь посміхнулася й заправила пасмо волосся за вухо.

Я трохи зам'явся не знаючи як підтримати розмову. 

— То... ви з сестрою мешкаєте тут давно?

— Вже рік.

— А ти з братом?— вона задала мені зустрічне питання 

— Тиждень тому переїхали.

Чомусь, така коротка розмова з нею мені здалася мені приємною.

Влад

Поки Дем'ян розмовляв з новою знайомою у вітальні, я робив нам каву,

Саме в цей момент у двері подзвонили.

— Я відчиню — гукнув я з кухні.

Відчинивши двері я завмер.

Переді мною стояла дівчина у домашніх штанах в клітинку й чорному лонгсливі. Світло— русяве хвилясте волосся а риси її обличчя були напрочуд м'яким 

— Ти мабуть...— я не встиг закінчити як вона неочікувано вигукнула.

— Ти!

Я підняв брови 

— Я? 

— Так ти, той хлопець що мало не збив мене з ніг біля під'їзду, і навіть не вибачився.

І тут до мене дійшло 

вона та сама дівчина. 

Тоді в мокрому вигляді вона була зовсім іншою, 

— Ну...тоді ,вибачаюсь зараз добре?

— Ні, ти  ще й мене облив по дорозі машиною.  Вона скристила руки на грудях.

Я розгублено насупився.

Про що вона взагалі?

Я навіть не пам'ятаю нічого такого.

— Хей, злюко , ми будемо стояти тут весь вечір чи все-таки зайдеш?

Я відступив убік і ледь посміхнувся.

Як тільки ми дійшли до вітальні 

Дем'ян та Софі вже не погано так спілкувалися 

Очевидно що вони поладнали.

Вероніка сіла поруч з сестрою.

— Ти певне Вероніка? — Усміхнувся Дем'ян 

— Приємно познайомитись, я Дем'ян, а це мій брат Влад. 

—Приємно. — відповіла вона і також посміхнулася.

І до речі, коли вона не хмурится виглядає навіть дуже мило.

З веронікою ми перекинулися леше парою слів як натомість Софія з Дем'яном розмовляли ніби знали один одного сто років.

 У мене з'явилася ідея,.

—Вероніка допоможеш?.  

Я потягнув її до кухні.

— І що це було? — вона фиркнула й глянула на мене.

— Голубкам потрібно трохи простору , хіба ні?

Вона закотила очі 

— Ти навмисно залишив їх самих.

Вона не тільки злюка, ще й розумна.

— Не розумію про що ти — я хитро посміхнувся.

Поки я діставав чашки біля мене постійно крутився аромат ванілі. Спочатку я думав що то від запіканки 

Але ні, це її парфуми.

Цей аромат їй пасував.

Софія 

Близько восьмої години вечора ми повернулися до дому 

Дивно, але я почувалася щасливою.

Коли ми з Дем'яном були наодинці було трохи ніяково але водночас із ним було легко.

Він майже весь вечір дивився на мене так уважно що я починала хвилюватися.

А перед виходом , він дав мені свій номер.

Можливо Влад з веронікою також трохи поладнали.

Мені хотілося в це вірити тому що її характер бажає кращого вся в батька.

Перед сном я зайшла до кімнати Ніки 

— Спиш?

— Ні— відповіла вона піднімаючись на ліктях.

Я сіла поруч на край ліжка.

— Як тобі Дем'ян?

— Гарний хлопець.

— А Влад?

Вероніка одразу впала назад на подушку 

— Жахливий.

Я тихо засміялася 

—А мені він мені здався милим.