Глава п'ята

Вероніка 

Хворіти я ненавиділа.

Особливо через софі, кожного разу вона проводилася так, наче мені п'ят років і я помираю від температури тридцять сім і два.

Я лежала закутавшись у ковдру, коли у двері почали настирливо дзвонили.

Софі ще була на роботі, тому мені довелося самій вилазити з ліжка.

Я важко піднялася ,недбало зібрала своє світло -русяве волосся крабиком, і попленталася до дверей.

На порозі стояв кур'єр.

— Ваша посилка, підпишіться будь ласка тут.

Він простягнув мені папери, я спокійно підписала навіть нічого не перевіряла, думала що це щось Софі замовила.

Але щойно зачинила двері, я помітила що це не наша доставка 

Втомлено кліпаючи очима, оглянула коробку Адреса: дев'ятий під'їзд, сьомий поверх, одинадцята квартира.

Ми жили на шостому поверсі але квартира була також одинадцята тому легко сплутати.

Повертати посилку зараз у мене не було бажання .

Моя шкіра завжди була блідою, коли хворію я  виглядаю як живий мертвець. Тому вирішила дочекатися Софі.

Сьома вечора 

Софі повернулася додому, я на кухні попивала чай з медом й лимоном. Вона не встигла увійти до порогу й засипала мене питаннями.

— Таблетки пила?

— Так

— Температуру міряла?

— Так

— А..— 

— Софія Лоренс, якщо ти зараз ще щось запитаєш, я викинуся у це вікно.

— Дуже смішно Ніка.

Сестра феркнула попрявляючи своє каштанове волосся перед входом.

У софі густе волосся від природи а у мене рідке я трохи заздрю, воно їй дісталося від мами.

— Що за коробка? — помітивши її, вона запитала 

— Ой забула сказати, це кур'єр переплутав, можеш віднести власникам? Вони на поверх вище квартира також одинадцята.

— добре, зараз віднесу. 

Софі взяла коробку в руки, вона вийшла з квартири залишаючи мене одну.

Дем'ян 

Ми з Владом сиділи на кухні , обговорювали плани на завтрашній день, він як завжди не забував мене дражнити, кажучи що я закохався. 

На щастя , у двері подзвонили 

— То певне доставка— Влад промовив невдоволено — Вона мала ще годину тому прийти.

— То відчини.

— А може ти?

Я не став сперечатися з ним бо знав , якщо ми почнемо, кур'єр буде чекати до ночі. Неохоче я піднявся та пішов до дверей.

Щойно я їх відчинив, завмер на місці

Покліпавши декілька раз щоб упевнитися, що не сплю.

На порозі стояла Софі, та сама що я зустрів у книжковому магазині, "що вона тут робить?" Одразу я оглянувся і помітив в її руках невеличку коробку.

— Я живу поверхом нижче, кур'єр випадково  приніс нам ваше заломлення.

— О... Дякую.

Вона зі мною на "ви"? Невже не пам'ятає мене?Ось що я подумав першою чергою

 Чомусь від цієї думки у мене неприємно стиснуло 

Я узяв коробку з її рук, випадково торкнувся рукою її пальців 

Теплі 

Я чомусь помітив саме це.

— Посилку повернено, тому я вже піду, гарного вечора.

Вона злегка посміхнулася, у неї доволі м'які риси обличчя коли посміхається. 

Софі вже розвернулася щоб піти , але слова з моїх вуст раніше вирвалися ніж я встиг подумати.

— Зачекай.

— Так?

— Може якось зайдеш?— я продовжив перш ніж вона встигла відповісти.

— Ну знаєш... Раз ми сусіди я вирішив запросити у гості...Ти не подумай нічого такого, просто на чай.. чи щось таке 

Господи це звучало жахливо, певне вона подумала що я якийсь бовдур.

Але софі ще ширше посміхнулася 

— Не проти якщо я прийду з сестрою?

Я кивнув 

— Так звісно, Я живу з братом , якраз ви зможете познайомитися з ним.

Щойно двері встигли зачинитися, я вздригнув почувши влада за спиною. Схоже він вже добрих п'ять хвилин там стоїть.

— Це було жахливо —Влад усміхнувся куточками губ — Але досить мило. 

— Ну вже дякую за підтримку.

Я важко вдихнув і протягнув йому коробку.