Глава четверта

Влад 

Я сидів в нашій новій квартирі з братом пив чорну каву і оглядався навколо. Дем'ян  ще годину тому мав прийти та допомогти розібрати речі.

 "Де його носить?"

 Подумки я лаявся на нього. Звісно тут не так просторо як було в  нашому сімейному будинку але зійде. Якби не тато , нам і не доводилось би переїжджати.

Чомусь я пригадав вчорашній вечір ту дивну дівчину що мало мене не збила з ніг біля під'їзду. Вона на мене так подивилася що по шкірі досі мурашки пробігають. Обличчя я толком не роздивився бо поспішав до машини.

Я почув звук відчиняючих дверей

Нарешті він дома.

З кухні я попрямував до коридору й побачив Дем'яна помятого.

— Йой, брате що за вигляд? 

Він зняв свої кросівки і пішов повз мене до кімнати я рушив слідом. Дем'ян зупинився і... Посміхнувся? Це щось новеньке. Я спираючись на  дверний отвір запитав 

— Що за посмішка? Невже щось хороше сталося?

— Я декого зустрів..— він заговорив підозріло спокійним голосом 

— Схоже це дехто, хто тобі сподобався?— зацікавлено продовжував його розпитувати 

— Влад, це не твоя справа.Я в душ.

— Ну так сходи бо від тебе тхне дощем.  Сподіваюся ти не забув що нам потрібно ще речі розпакувати.

Дем'ян фиркнув та кинув у мене свою вологу куртку. Вже за кілька годин коли ми майже закінчили з коробками. Я завалив його питаннями. 

І він нарешті здався

 та розповів про дівчину яку зустрів. Вона працює в книгарні до якої він забіг просто сховатися від дощу. Я ще ніколи не чув щоб він про когось так розповідав особливо про дівчат він рідно ними цікавиться. Але ця Софі з книгарні схоже явно його чимось зачинила.

— Ти хоч номер її узяв?

Він на мене так поглянув ніби я відкрив йому таємницю.

— Ні..

— Ти ідіот? 

У відповідь в мене полетіла подушка з коробки.

— Так, я ідіот. — на обличчі Дем'яна знову з'явилася ця посмішка. 

— Закоханий ідіот — додавав я підколюючи брата це було очевидно 

Він закохався. 

Що ж то за дівчина — Софі? Яка так захопила мого брата.