Перший ранок у таборі завжди особливий. Анастасія прокинулася ще до дзвінка. За вікном чулося, як гори дихають тишею, а в повітрі пахло свіжістю й соснами. У кімнаті ще спали дівчата, але їй не терпілося розпочати день. Вона сіла на ліжко й усміхнулася: попереду було ціле літо.
Невдовзі пролунав гучний дзвінок, і в коридорах здійнявся гамір. Діти швидко одягалися, вибігали на двір, а вожаті вже чекали їх на майданчику. Віталя, усміхнений і жвавий, став попереду й гукнув:
— Підйо-о-ом, сонечки! Хто готовий до зарядки?
Дехто сонно бурмотів, але більшість почала сміятися й підтягуватися ближче. Бодя стояв поруч, руки схрещені на грудях.
— Зарядка — це не жарт, — сказав він серйозно. — Хто хоче бути сильним і витривалим, має почати з правильного ранку.
Діти весело повторювали вправи за вожатими: стрибали, розмахували руками, присідали. Віталя додавав жарти на кожному кроці:
— А тепер — присідання для тих, хто любить вареники!
Від цього сміялися навіть ті, хто ще не прокинувся. Анастасія теж сміялася, відчуваючи, як настрій стає все кращим.
Після зарядки всі рушили в їдальню. Там пахло свіжою кашею, хлібом і чаєм. Довгі столи були заставлені тарілками, діти шуміли, розповідали один одному сни, а вожаті ходили між рядами, перевіряючи, щоб ніхто не залишився голодним. Віталя сів поруч із кількома хлопцями й одразу втягнув їх у розмову про футбол, а Бодя нагадував:
— Ложки в руки, телефони в кишеню. Тут їмо, а не переписуємось!
— Після сніданку нас чекає перший загоновий збір, — оголосив він. — Готуйтеся до знайомства з табором і невеличкої пригоди.
У коридорі біля їдальні Анастасія помітила дівчинку, яка трохи соромилася й трималася осторонь. Вона підійшла й запитала:
— Ти теж у нашому загоні?
Дівчинка кивнула й усміхнулася. Так Анастасія познайомилася з Мариною, яка стане її новою подругою.
Сонце піднімалося вище, і табір оживав: хтось уже співав на лавках, інші збиралися біля спортивного майданчика. Анастасія відчула, як у грудях розливається передчуття пригод. Вона була впевнена: цей день запам’ятається назавжди.