Глава 2. Знайомство

Після розселення по кімнатах усіх дітей покликали у двір, щоб познайомитися з вожатими й почати перший збір загону. Сонце вже сховалося за верхівками гір, але небо ще світилося рожево-блакитними відтінками. На майданчику поставили лавки, діти шуміли й жартували, а Анастасія сіла в другому ряду, намагаючись роздивитися все навколо.

Першим вийшов Віталя. Його кучеряве волосся розтріпувалося від вітру, а усмішка здавалася такою щирою, ніби він радів зустрічі з кожним окремо.

— Привіт, друзі! — голосно сказав він, махнувши рукою. — Я ваш вожатий Віталя. Обіцяю, що це літо буде найкращим у вашому житті!

Діти засміялися, кілька хлопців почали плескати в долоні, а дівчатка зашепотілися між собою. Анастасія відчула, як на душі стало тепло: цей хлопець дійсно вмів заряджати настроєм.

А потім поруч із ним став Бодя. Він був серйозніший, обличчя зосереджене, погляд уважний.

— Мене звати Богдан, але можете казати Бодя, — сказав він рівним голосом. — Ми з Віталею тут, щоб зробити ваше літо не тільки веселим, а й безпечним. Головне — слухати правила, і тоді пригод у нас буде хоч відбавляй.

Щоб одразу зняти напругу, Віталя запропонував гру.

— Давайте так: кожен називає своє ім’я й додає щось, що він любить. Наприклад: «Я — Віталя, і я люблю піцу». Наступний повторює попереднє і додає своє. Зрозуміли?

— Я — Бодя, і я люблю порядок, — серйозно, але з ледь помітною посмішкою додав його напарник.

Діти почали по черзі називати свої імена та вподобання. Хтось любив футбол, хтось морозиво, а одна дівчинка навіть сказала: «Я люблю співати під душем», чим викликала вибух сміху.

Коли черга дійшла до Анастасії, вона трохи зніяковіла, але все ж сказала:

— Я — Анастасія, і я люблю гори.

— О, це ідеально, — підморгнув їй Віталя. — Бо саме в горах ми проведемо наше літо!

Діти засміялися, і в повітрі з’явилося відчуття єдності. Всі вже знали: їхній загін стане справжньою командою.