Розділ 18

 — Ну привіт, крихітко. — В моїй кімнаті опинився Хантер.  

 Він сидів на кріслі біля прочиненого вікна. Я впорядковувала речі в шафі. Різко обернулась. Я була думала, що цього разу він завершить те що так давно хотів зробити, але ніяк не виходило. 

 — Ти що тут забув? — Я прискіпливо його оглянула. 

 — Що не рада мене бачити? — Він театрально засмутився. 

 Мені мало бути страшно його бачити, але чесно вже нічого не дивувало і не лякало. Я була радше знервована, тим паче це він не на своїй території. 

 Він постійно ходив у чорній кофті. Дивно було, що в такий холод від піднявся в одній кофтині. Його погляд завжди був спокійним, але цього разу він був радше знудженим. Веселощі закінчились? То це тому він тут? 

 — Твій хлопчик на побігеньках скоро вернеться, а я більше ні. Як тобі таке? 

 — Сталося якесь чудо? 

 — Так, під ім’ям Бласко Вентурі. Твій хлопчик вмовив його. — Він прикинувся, що плаче.  

 — То ми більше не зустрінемось? Взагалі? — Я досі не могла повірити, з недовірою дивилась. 

 Дерек поїхав до останньої важливої наволочі. Тепер все буде добре. Нарешті.  

 — По можливості. І що тобі зовсім не цікаво чому це все відбувалося? 

 — В сенсі? Чому ти хотів мене без життя залишити? — Я запитально дивилась на нього. — Ну раз ти каєшся, то я вислухаю. 

 Не впевнена що це було серйозно сказано, точніше мені було абсолютно байдуже. Та хоч вени тут розкриє. Свої річні емоції я вже протратила.  

 — Зрадником був Віто Блант, а Крісті дуже зручно попала під руку, — вираз мого обличчя залишався байдужим. Він справжній покидьок і це все пояснює. — Дай-но подумати, дочці допоміг втекти якийсь малолітній, якого вже не охороняє батько, ідеальна здобич. Але як бачиш дещо йому було важливіше за голову хлопця. — Він зрадницько посміхався, таємниці він берегти точно не вмів. 

 Помітивши що мене це взагалі не здивувало і я лише дивилась на нього і кліпала він враз посуворішав. Він серйозно дивився на мене через свої окуляри. Він наче ще щось хотів додати, але передумав. 

 — Ну, прощавай. А я вже встиг до тебе звикнути, — він змахнув неіснуючу сльозу. 

 Не дочекавшись моєї відповіді він переліз через вікно й стрибнув. Я зразу побігла до вікна, але коли я дивилась вниз то нікого там вже не побачила. 

 Здалося, що це розмова була лише моєю вигадкою, але по собі він залишив бордову троянду. 

 Я навіть не хотіла торкатися її. Вся вона була в шипах. Закривши вікно я залишила її як є, потім попрошу когось забрати. 

*** 

 Я знала що Дерек вже мабуть вільний, але все одно вирішила подзвонити Мелісі. Може він захоче провітритися, а тут я зі своїми розмовами. Мелісса останні дні вона дуже допомагала. І я не хотіла приховувати те що знаю. Навіть була задумалась, що може вона теж знає і це було типу прикриття. Але я до останнього хотіла думати, що це не так. 

 Коли я їй подзвонила зі словами, що хочу поговорити, вона зразу запропонувала приїхати. Як би це не було негарно, але я не сперечалась. Мені потрібно було поговорити. Бажано наживо.  

 Песимістичний настрій наче вже повністю зник, але я не хотіла перевіряти. Бути на самоті було гидко, я постійно чимось себе займала, навіть якщо я вже це недавно зробила. Перескладала речі по другому колу. 

 Довго я не чекала. Після чергового перескладання речей в шафі в двері постукали. В кімнату заглянула Меліса. 

 — Знаєш що? Ми з Вілом обмінялись номерами. А після того як вони поїхали він мені написав. Спитав як я. 

 — А ти що? 

 — Я довго обдумувала що йому написати. Але все ж таки просто написала, що все непогано. Ну що я йому зразу напряму буду писати що хотіла б щоб він був зі мною? 

 — А він тобі що? 

 — Це було так мило, він спитав чи йому не приїхати переконатися, я відповіла що не треба, — поки розказувала Мелісса замріяно посміхалась. 

 — А ти що? 

 — Написала, що дякую за турботу. Я не можу, він такий чуйний! Шкода що я соромлюсь перша писати. Але сподіваюсь ми ще спілкуватися. 

 — А він що? 

 — Та чуєш! Іди в баню, — дівчина різко подивилась на мене. — Я тобі так розказую, а тобі хоч би що! 

 — Я тебе слухаю, просто стомлена. 

 — Так, а про що ти хотіла розказати? — Я глибоко вдихнула готова казати. 

 — Не знаю чи ти знаєш, але все це полювання Хантера на Дерека розпочав твій батько. Він звинуватив у всьому хлопця, не зміг прийняти, що це було твоє свідоме вішення, тому той не дивно що з ним була Кріс.  

 — Як я могла про таке знати? Це просто капець, — в Мел зразу помінявся вираз. — Я навіть не могла уявити, що він міг би таке зробити. Ну тобто я знала, що він такий, але ж не думала що аж на стільки. Я сьогодні до батька ходила, але його не було вдома. Була лише Кріс... В сльозах сиділа на холодній плитці в кутку і обіймала свої коліна. Кожного схлипу здригувалась. Я спитала що таке. А вона: “Я просто хотіла твоєї уваги, я хотіла щоб ти була зі мною, щоб підтримувала. Щоб ми були разом”. Я підійшла, спустилась до неї, обійняла. Сказала, що завжди буду з нею, але в глибині душі розумію, що це брехня. Ми живемо в різних світах і я ні ногою в її. Це буде надто для мене. Її рано чи пізно видадуть заміж і я нічого не зможу вдіяти. Він дуже обурився коли я пішла з сім’ї, коли Пол пішов у коледж. Втратив можливого спадкоємця та дівчинку, яка могла б принести йому багатство. Мене виховували першочергово для взаємовигідного шлюбу. В нього зараз залишилась тільки Крістен і батько її нізащо не віддасть. Я турбуюся за неї, але її доля вже вирішена. Фіктивний шлюб це не казочка, в багатьох випадках це тиранія.  

 Я слухала і думала як добре, що я жила своїм життям. Зрозуміла навіщо мати мене покинула, я їй вдячна за те що я росла в звичайній сім’ї. Але тоді Марсію спіткнула така доля.  

 — Я б так не змогла. 

 — А я теж як бачиш.