Розділ 15

Дерек 

 — А я все чекав коли ти зайдеш. Був на скромній вечірці міс Марсії, та бачив ту виставу. — Він спеціально ігнорував її прізвище, адже не бачив в ній справжню спадкоємицю роду Гант. 

 Я зайшов у його кабінет. Останній раз я тут був ще коли просив руки Мелісси, багато часу вже пройшло. Віто Блант почесно сидів на кріслі спиною до вікна. Вечірнє сонце з вікна підсвічувало його світле волосся. Мабуть, я втратив відчуття часу коли вже не міг розрізнити чи то сиве волосся, чи ще його природне біле.  

 Ну, але його було добре видно на фоні дерева та зелені кімнати. Речі та папери на його столі були педантично поскладані. 

 — Ви знаєте чому я тут? 

 — Звісно, знаю. А хто не знає? Всі знають, чому блудний син Моріса повернувся до батька. Зовнішній світ не жаліє? Світ — жорстокий суддя, який не знає милосердя. Тобі варто було цього навчитися перед твоєю безсоромною втечею. — Глузував з мене Віто.  

 — Мені не потрібне твоє повчання. 

 — Звісно, ти думав, що приведеш сюди мою дочку і я буду підтакувати кожному твоєму слову? Чи ти думаєш, що я не здогадуюсь з якою відразою їхав сюди Пол? Лише щоб вгодити другу. А чи ти друг йому? Чи тобі пригадати як ти безжалісно підставляв його, щоб той аж пішов з дому. 

 — Ваші діти самі зреклися вас, у вас залишилась лише Крістен. Ми обидва знаємо, як йому тут було погано.  

 — Це все марні виправдання, — махнув рукою Блант. — Думаєш я б дозволив своєму племіннику працювати на тих бездомних псів? 

 — Ви відходите від теми. — Наполягав я, зціпивши зуби. 

 — О, так. Ти хочеш спитати мене, що я хочу в обмін на моє слово та підтримку тебе. Тобто контракт. 

 Мені не подобалось бути в нього. Віто завжди любить театрально тягнути розмову, як йому буде зручно. 

 — А що ти готовий дати мені? — Цього разу його слова мене здивували, але я не подав вигляду. З такими противниками краще грати без емоцій. 

 — А що попросите? 

 — Ну дивися, хлопче. Я даю тобі вибір. 

 Думати було важко. В голові прокручував можливі варіанти, що йому запропонувати, щоб в мене не було проблем. 

 — Чому просто не скажете, що бажаєте? 

 — О, я давно вже не молодий. Моє місце скоро займуть. Питання лише хто? — Його зелені очі зло блиснули. — І в цієї людини точно захцянки будуть перевершувати мої.  

 — Пропоную каблучку Елеонор. 

 — Оце вже інша справа. — Його очі засвітились неприродним блиском. — Яка саме? 

 — Ваша. 

 Віто дивився на мене хижим поглядом. Я чітко попав в ціль. Він точно був задоволений такою відповіддю. Засовався в кріслі та відповів. 

 — Я тобі надішлю нашу угоду. 

 — Буду чекати. — І я вийшов.  

 Він навіть не запропонував присісти, ніби знаючи що ця розмова буде коротка. Тож я теж не став ще більше затримуватись. 

 Вийшов і попрямував коридором до вечірки яка мала от-от завершитись і почалась б звана вечеря. Віто взагалі дивний тіпок, таке робити.  

 Трохи пройшовши я помітив в коридорі дві голови біля стіни. Добре, хтось аж настільки не стримався. Одна чорна, що була ближче до мене і друга біла, яка була притиснута до стіни.  

 Ну все могло бути, окей, я не засуджую, але по білих патлам я впізнав Крістен. От чорт, що вона тут забула? А друга то Пруденс... Яка стискала стегна блондинки, а та своєю чергою тримала мою майже дівчину за талію. Ще краще. Коли вони відсторонились я побачив як Кріс мені зло посміхнулась. Ну правильно в коридорі ж камер нема. Прю цього навіть не помітила, стояла з закритими очима. Сказати, що я в захваті це, бляха, стояти й битися об стіну. Я навіть не знаю як реагувати. Ревную чи що? А хто його знає... 

 Але це не могло більше продовжуватись, і поки вони знову не засосали одна одну, я досить грубо відтягнув Прю за плече. Я опустив голову вниз щоб вдихнути й відчув, як від неї тхне алкоголем. То є суцільна проблема, а не дівчина. 

 Прю вже навіть не могла нормально йти, тож я просто взяв її собі на руки та виніс з коридору. Я на секунду закляк, крім запаху алкоголю відчуваючи аромат вишні. Її аромат, це завжди так зваблювало. Вийшовши з трансу, тепер вже ніс до всіх інших. Вона щось бурмотіла, але я її не слухав. Меліса та інші зразу підбігли до мене коли ми вийшли з за дверей. Та я лише сказав, щоб вони продовжували розважатись та не піклувались про мене та Прю. Меліса зміряла мене поглядом та тихо сказала, що ми обов’язково поговоримо.  

 Я обережно розмістив її на задніх сидіннях. Її очі потроху закривались. Тож я швидко сів за руль і поїхав. І звісно, коли ми вже були вдома її почало нудити. Я швиденько відніс її до ванної кімнати та притримував її довге, м’яке волосся, щоб не заважало. Я трохи піднімав, спостерігав як чорне волосся переливається на світлі. 

 Коли їй перейшло я вмив її обличчя. 

 — Ти та-акий мили-и-ий! — Тихо мовила дівчина і гикнула. — Шкода, що я не можу поцілу-увати тебе. 

 Я не відповів. Знову взявши на руки потягнув у свою кімнату. Зняв з її ніг босоніжки. Вона крізь вузькі повіки дивилась на мене. 

 — В тебе та-акі гарні очі...як океан. 

 Вже вдруге вкладав її в своє ліжко, вона руками обняла подушку. Ноги накрив пледом, щоб не замерзли. Знаю, що моє зручніше ніж гостьові. Тим більше велике. Вона борсалась як рибка на суші, тільки вона була на моєму ліжку. Тож я не витримав, зняв піджак і ліг ззаду та обійняв. Наче заспокоїлась і вже спокійно спала.  

 Хоча, мабуть, треба було їй води принести, щоб коли прокинеться вона не піклувалась про це. А зараз не буду заважати її сну.  

 Моя кохана Прю, якій я так боюсь зізнатися. Не очікував, що закохатись в тебе так просто.