Розділ 14

 Ти впевнений що це була хороша ідея?  

 Мені здається тільки й чув Дерек цілий вчорашній день і сьогоднішній ранок. Бо це точно не була хороша ідея, і він це знав. Примушувати друзів піти з ним на небезпечну угоду, яка може піти шкереберть. Ну таке собі. 

 В нас був день для перепочинку від похмілля. Вчорашній день був спокійним. Я після склянки води вже могла нормально функціонувати. Після навіть Гарольд і Айрін провели зі мною деякий час, поспілкувались, пообідали, випили чай за столом. Бо я як завжди довго сплю. Їх цікавило звідки я та де навчалась. Я розказувала кумедні історії з життя.  

 Гарольд більше давав мені поради, наче батько доньці. Його риси обличчя були суворими, але його дії та слова говорили про інше. 

 — Як твій батько, Пруденс? — Поцікавився Гарольд. — Ти йому пишеш, дзвониш? 

 — Чесно кажучи ні. Він знає де я, просто не хоче заважати жити. 

 — О так, батьки вони такі... Але давайся йому чути, йому буде приємно.   

 Він з особливою увагою споглядав Айрін та тримав її руку на столі, немов оберігаючи, а вона посміхалась, її кучері були зав’язані у високий хвіст, та пару пасом, все ж таки вибрались і спадали на щоки. Вона з особливим теплом в очах дивилась на мене, інколи ніби вивчала. Вони запитували як Дерек, бо він їм нічого особистого не розказує. Ну хоча б розказав, що завтра має зустріч з якимось Блантом. Всі його друзі були так проти, тому мене здивувало, що його батько був не проти. Чи то тому, що вірив в сили сина, чи тому, що вірив в того іншого чоловіка. Хто його знає? 

 Єдине мене бентежило те, що я не бачила Сена в маєтку. Мені хотілось ще з ним побазікати про життя, він чудовий слухач. Але я вже соромилась таке питати, може в нього свої справи. І як я вже зрозуміла тут більш ніж байдуже на те хто чим займається. Живий і добре що. 

 А Дерек як завжди був не балакучим. Але я вже йому нічого не говорила. Так сказати дала спокій. 

 А сьогодні я просто була невиспана. Ну наче заможна людина, розуміє що хочеться поспати, але робить звану вечерю так рано. Ну тобто це мені було потрібно зо дві години, щоб пристойно виглядати. На цей раз я робила все сама, точніше не вкладала волосся від слова взагалі та лише підмалювала вії тушшю та губи рожевим блиском.  

 Цього разу Дерек особисто, у своїх руках, приніс мені нову сукню. Вона була в чохлі для одягу. Але зате могла не переживати, що якось невлучно одягнусь. Відчувала себе багатою зіркою, яка не вдягає одну сукню двічі. 

 — Вийди, я хочу переодягнутися. — Взяла в нього з рук плаття, обернулась і байдуже кинула на ліжко. 

 — Ні, я не піду. — Твердо сказав він, залишаючись непорушно стояти у дверях зі схрещеними на грудях руками.  

 Стоп. Що?! Я заклякла. Я досі стояла спиною та й добре що. Добре що він не бачив моєї реакції. Бо сказати, що я офігіла це нічого не сказати. Тобто до того ігнорив мене, а зараз таке каже. І як йому взагалі не соромно? 

 А хоча раз так? Тоді я приймаю виклик. 

 Підійшовши ближче до ліжка я підчепила краї темно-сірої футболки. Навпроти мене було вікно, але мені пощастило, що це на вулиці був день і в шибці не було так добре видно моє відображення. Ще я була без бюстгальтера, флеш-рояль блять для нього. Тут або я роздягаюсь і він люб’язно спостерігає, або він має в душі хоч краплю поваги до мене, та піде. Потрохи футболка підіймалась вверх по хребту. Я спеціально більше підіймала її ззаду, щоб було видно голу спину.  

 Ще трохи і я була б без верху. І тут я чую як двері зі звуком закрились. Я голосно видихнула. Опустивши голову я сіла біля плаття. До іншого сценарію я б точно не була готова. І мені треба було розігрувати цей цирк? Про що я взагалі думала? Гаразд.  

 Розстібнувши застібку чохла, я нарешті поглянула на бездоганну блискучу тканину кольору нічної сині. Вже не могла дочекатися, щоб приміряти. Знявши домашній одяг, я відкопала в шафі синю білизну і вдягнула спершу її. 

 Акуратно вдягнула, щоб не пошкодити мінімальний макіяж і поглянула на себе. Я вже потроху звикала бачити себе в платті. Кожен раз Дерек вибирав такий одяг, який ідеально пасував мені. 

 Приголомшлива довга сукня з квадратним вирізом і приталеним ліфом та шнурівкою на спині, яку я мушу когось попросити зав’язати. 

  Тож в мене не було великого вибору. Мені було незручно кричати на весь будинок, тож я просто підійшла до дверей його кімнати й постукала. По той бік дверей схвально крикнули з пропозицією заходити. Я акуратно відчинила двері його кімнати та несміло зайшла. Цікаво, як йому буде таке видовище? Дівчина яка вигнала його приходить зараз, босоніж, щоб просити його допомоги. Особисто я допомогла б, але всередині зловтішалась від перемоги. 

 Дерек стояв роздивляючись книги у своїй шафі. Він був майже готовий, біла сорочка була заправлена в сині штани, бракувало лише піджака. В нього завжди весь одяг був досконало випрасуваний.  

 Ось нарешті мені розплутався язик, щоб сказати. 

 — Можеш мені, будь ласка, зав’язати зав’язки на спині? — Тендітним голосочком спитала я, перебираючи пальці. 

 — Що? Вже не виганяєш мене? — Він відверто знущався з мене. 

 — Як я тебе вижену з твоєї ж кімнати? — З цікавістю запитала я. 

 — Ну навіть не знаю, я думав тебе ці дрібниці не хвилюють. — Я опустила голову та подавила смішок. 

 Дерек повільно підійшов до мене та зайшов за спину. Рукою обережно відсунув моє довге волосся за плече, торкнувшись шиї. Я затамувала подих, відчула як його холодні руки легенько торкнулись моєї спини. Від його ніжного дотику немов йшли імпульси. Практично невагомими рухами він зав’язував мені плаття. На секунду затримавши руки він тихим голосом запитав: 

 — Не давить? 

Я заперечно похитала головою. Здавалось якщо я вимовлю хоча б слово, то розсиплюсь в порох по землі.  

 Та ось я відчула на спині вітер. Той довбень постійно сидить з відкритим вікном? Крок за кроком і він вже знову стояв біля шафи розглядаючи нажите.