Розділ 8

 Проснулась від того, що було холодно і похмуро, за вікном йшов дощ. Я поки спала вилізла з під ковдри. Ще коли дивилась одним сонним оком, але помітила, що Дерека не було. Підняла руку, щоб подивитися на годинник і йомайо шоста ранку, опустила руку, накрилась знову ковдрою, заплющила очі й вже думала знову заснути. Як в той момент грюкнули двері. 

 — Якщо ти вже проснулась, то можеш вставати вдягатись. Я не маю бажання тут довше стирчати. — почувся грубий голос Дерека з передпокою 

 Звідки він знав що я не спала? Хай йде в сраку. Йой, останнє, що я хотіла це вставати. 

 — Ще п’ять хвилин. — сонним голосом ще з заплющеними очима відповіла я. 

 Ну та, можливо, я вирішила на зло йому ще поспати. Я дрібку змінила положення тіла. Мене зразу поглинув сон. 

*** 

 Проснулась вдруге. Дощу вже не було чути. І взагалі я нарешті виспалась. Розплющила очі й перше що побачила це хлопця який сидів в телефоні на краю ліжка яке стояло паралельно моєму ліжку. Він що навіть не пробував мене розбудити..? Ну так і запишемо, що терпіння присутнє. На годиннику восьма ранку. Я протерла очі й сперлась на руки, щоб потихеньку піднятись. Помітила що він так зосереджено набирав текст що навіть не помітив, що я прокинулась. Що такий як він втратив пильність? Це до добра не доведе.  

 — Кому пишеш? — спитала і почала потроху підійматися. 

 Містер неуважність нарешті підняв блакитні очі на мене. 

 — Другу. Раз встала то ходи вже. Нам вже давно треба було виїхати звідси. 

 — Мелісі? І що, ти навіть не помітив був що я прокинулась? 

 — Помітив, подумав ти знову заснеш як перший раз, але на цей раз я б тебе розбудив. — помітив що я тягнусь до свого одягу і доповнив, — І ні, не Меліссі. Можеш зараз не переодягатися, потім це зробиш. 

 З душі відлягло. Вона була на вигляд нормальною дівчиною, але я її остерігалась. Ну ні то, ні. Нічого собі містер неуважність виявляється зовсім не неуважний, цікаво. Я піднялась і пішла вмитися і розчесати волосся яке за ніч у хвості заплуталось. Знову зав’язала у хвіст. Після пішла за речами, щоб впакувати свій вчорашній одяг в рюкзак при вході.  

 Дерек вже чекав біля дверей і коли я підхопила рюкзак на плече, він відкрив двері й пропустив мене, щоб я першою вийшла, сам вийшов слідом. 

 Я ще трішки спала, але розуміла що це не на часі, але, мабуть, я не розуміла всієї проблеми того що я крихту більше поспала. 

 Свій багаж кинула на заднє сидіння біля ще якогось його мотлоху сама сіла на пасажирське сидіння. Дерек сів за кермо і завів машину. Пристебнула пасок і я відчула якесь неприємне передчуття. Ми виїхали на дорогу. Я побачила, що біля коробки передач лежав батончик, не думаючи я взяла його і почала розпаковувати, щоб з’їсти. Дерек мені нічого не говорив тож я подумала,  що можу його з’їсти. 

 Ми минули пару поворотів і виїхали з міста. Я подумала про те що я поняття не маю куди ми їдемо і де буде фінішна зупинка. Мабуть, варто нарешті спитати. Я вже тільки хотіла почати як Дерек мене випередив. 

 — Не видивляйся, зразу кажу. — він це казав, але сам неупереджено дивився прямо, наче і не до мене казав взагалі. — Ну що. Я вітаю тебе, за нами слідкують. За нами з мотелю вже десять хвилин їде чорна машина, сама можеш подивитися, але акуратно. Ми виїхали з міста, до того вони нічого не зробили, щоб не наробити шуму, а ми зараз їдемо вздовж степу. Будь до всього готова. 

 Я непомітно подивилась в дзеркало. Пуста траса за нами їхала лише одна машина яка до цього трималась на відстані, а зараз потроху наближалась.  

 Давно в мене такого екстриму не було, точніше ніколи. Дерек додав швидкість і машина позаду повторила за ним. Така кількість подій які загрожували моєму життю вже здавались мені абсурдом.  

 І тут нас почали підрізати. Машиною трясло. Мені хотілося вчепитися в хлопця. Хотілось сказати що вже не може статись щось більш неадекватне, та Дерек з якоїсь сраки витягнув пістолет. Ну все, мені точно пізд...  

 Почалась перестрілка? Кулі тупим, але все одно гучним звуком попадали по цілях яких я не бачила. Вирішила пригнутися. Блять, я просто хотіла, щоб це швидше закінчилось. Заплющила очі, наче це могло б допомогти. Радувало, що Дерек все робив сам і нічого не говорив. Мені й так було страшно, але виходу не залишалось, тож я попросту сиділа надіючись що не помру. Не була певна чи мене трусило, бо машину точно трусило більше. То вправо, то різко вліво. Я на скільки могла, пробувала закрити вуха. Я, блять, доживу до завтра чи помру на цій дорозі? 

 В один момент мене потривожив Дерек тикаючи в мене чимось. Я відкрила очі та побачила що це було не щось, а саме пістолет яким він до того стріляв. Єбать.  

 — Потримай, мені треба виїхати.  

 Я тільки зараз помітила, що ми ще трохи й заїдемо в дерево. 

Дерек дав мені спочатку пістолет, а потім набої.  

 — Перезаряди. Я зараз тобі поясню як. — І почав пояснювати, сам при тому слідкував за дорогою. 

 Я за його вказівками перезарядила і щось в моїй голові перемкнуло. Допоки він дивився на дорогу я вирішила спробувати вистрілити. Перший раз мимо, Дерек спантеличено подивився на мене і вже тягнув до мене руку, щоб забрати та я вистрілила вдруге, попала.  

 — Ти попала в колесо. —  “Слава Богу, що не наше” подумав Дерек. 

 Я сама була здивована. І вже тремтячими руками віддала йому його пістолет. Ще секунда і машину позаду почало заносити, оскільки вони їхали на великій швидкості.  

 Коли їх машина пропала з дзеркал заднього вигляду ми сповільнились. Дерек перервав тишу. 

 — Мене цікавить як ти, блять, попала якщо ти ніколи не користувалась пістолетом? 

 — Адреналін. — Бо не знала, що інше відповісти. 

 Через годину ми мали приїхати на місце призначення. Решту дороги ми їхали мовчки. 

 Та скоро ми приїхали до великого трьох поверхового будинку. Він був загороджений високими воротами поміж які виступала його велич. Заїхавши на територію, мені впали в очі явно дорогий фонтан і дивовижної краси сад. Я тільки зараз змогла розгледіти, що будинок був стилю бароко та мав багату архітектуру.