Розділ 4

Пруденс 

 Проснулась не від будильника, а від повідомлення. Ранішнє сонце світило на мене сонну через вікно. І звісно проснулась в компанії ноутбука і морозива. З ким не буває. Так, повідомлення, я потягнулась рукою до телефона на тумбочці й подивилась що там. 

Остін: «Поговорімо. Треба зустрітися, ти знаєш де мене знайти»  

 «Звісно знаю, на роботі в відділку. А де тобі ще бути в робочий день?» — подумала я. За той час ми зблизилися з ним і стали хорошими друзями, на вихідних ми зустрічалися і говорили.  

  Поглянула на годину і трохи була в шоку що так довго спала враховуючи, що заснула точно не ввечері. 

 Встала з ліжка і пішла в ванну, почистила зуби, помилась і вернулась в кімнату, збиратися. Подивилась в дзеркало на свою голову яка наче виглядала нормально. В кінці дня помию. Відкрила шафу-купе почала вибирати, що вдіти. Вибрала спортивний костюм кольору хакі та білі кросівки. Волосся зав’язала у хвіст, а телефон запхала в кишеню і вирішила виходити. 

 Вийшла і наче проснулась. В обличчя легень дув ще прохолодний квітневий вітер і свіже повітря саме це так збадьорило мене. Йти було не дуже далеко я часто ходила туди пішки, та цей раз точно не такий як ті й точно такого більше не буде. Крім шуму вітру я де-не-де чула спів пташок. Крізь гілля дерев світили промені сонця, це звісно був не самий ранок, а майже обід, але все одно було приємно йти. 

 Пройшовши будинки та дороги, я нарешті прийшла до відділку. Подивившись на крісло, я помітила блондинку яка сиділа там в телефоні й чекала чогось або когось. Я не стала нічого говорити й просто пішла далі, шукати Остіна. Його було не складно знайти. Було видно, що він мене вже чекав. І десь в той момент до нас підійшла та блондинка. Я нічого не зрозуміла.  

 — Ти можеш, будь ласка, вийти? — попросив Остін, хоча в його голосі можна було почути нотки наказу. 

 — Не кип’ятися і познайом мене з цією дівчинкою, — її явно не цікавило в якому він був настрої. 

 — Добре, — ще ніколи не бачила, щоб хлопець з такою злобою на когось дивився, але незнайомка все посміхалась — Пруденс це Мелісса, Меліса це Пруденс. Все. А тепер йди звідси. 

 Голос Остіна був твердим та холодним, та Мелісса тільки підходила, і тільки коли вона підійшла я помітила, що дівчина набагато вища за мене. Я помітила як вони дивилися одне на одного їх щось пов’язувало. Вони зустрічались? Блондинка витримала натиск його погляду, але вирішила йому поступитися тому вийшла. 

 — Вибач, за це. Вона можна сказати та сама скажена колишня, — дещо винувато пояснював Остін. — Я що хотів сказати. Ти для мене стала важлива за цей час тож я не можу лишити тебе без пояснень. Я поїду з міста. За кілька днів мене вже тут не буде. Не дуже хотів би щоб ти хвилювалась. Не шукай мене. Я зміню номер, мене тут вже нічого не тримає, тож ось. — він дивився вниз і не міг більше нічого додати, він розумів що за цей час ми зблизились і що зараз покидає. 

 Я не знала що сказати, я швидко зморозила, що мені треба подумати над цим і вийшла. Я не розуміла що мені робити. Відійшовши на безпечну відстань, видихнула, це змушувало все обдумати. Але ось я краєм ока помітила Мелісу яка дивилася на мене спершись об стіну. 

 — Кидає без пояснень? Не переживай він це любить, ти не одна така. — я не хотіла її чути. 

 — Тебе ще бракувало, ти хто така? — я була зла, не на неї та навіть не на Остіна. 

 — Він вже казав як мене звати, та думаю це не те що тебе так хвилює. Ти, мабуть, не знала, але я його подруга і колишня дівчина, якщо пощастить буду і майбутня. — від її слів стало гірше. 

 — Йди куди йшла. — в мене був шок. 

 — Ай-яй-яй, я б радила це не мені казати, а Остіну, ти багато про нього не знаєш, він не такий як всі. Шкода, що ти мені не повіриш. Схаменися поки ще не пізно. — сказавши це, вона пішла на вихід з приміщення. 

 Я не розуміла її, думала що вона хоче повернути стосунки з Остіном. Хоча в її словах був сенс. Трохи заспокоїлась і пішла теж на вихід, мені треба було подумати, обдумати все. 

 Пішла погуляти містом, хоча коли побачила першу пусту лавочку зразу сіла на неї. Я думала про нашу дружбу і про те скільки в нас разом було хороших моментів. Що за весь цей час від його невдалих компліментів які все одно були милими до зараз, я буду дуже сумувати за ним.  

Мені було тяжко зізнатися собі, але зараз я зрозуміла що мала почуття до нього. що мені наостанок треба зізнатися йому. Бо більше в мене шансу не буде. В голові з’явилась дивна ідея яка мені сподобалась. Поняття не мала в якій послідовності мені це робити, але це було не так важливо. Я була майже впевнена, що він відповість мені взаємністю. Бачила в його очах іскру коли він дивився на мене та і впевнена вона і в мене була коли я дивилась на нього. Я хотіла бути з ним, була певна він цього не чекав. 

Я на вулиці вечоріло як я згадала як він колись сказав мені: “До біса всіх, живи моментом.” Досі пам’ятаю як тоді його очі замріяно дивилися на небо. Що ж я впевнено налаштована.