Пролог

Осінь  

Пруденс 

 — Чого тут сидиш? — Поцікавився Остін, чим відірвав мене від “дуже важливої” гри на телефоні, — Йди додому, все одно Сімоне не скоро закінчить свої справи. 

 Якщо, що Сімоне це ім’я мого батька. Я деколи сиджу в відділку, бо хочу з татом поїхати додому, і якраз зараз такий випадок. Як мінімум тому, що на вулиці вже темно, але це не єдина причина. 

 — Надія вмирає останньою, тим більше якщо залишусь, то на машині поїду. 

 — Як хочеш. Бо я вже йду і можу тебе підвезти. 

 — Ні, я вже разом з татом поїду, — наполягла я на своєму. 

— Ну тоді на добраніч, красуня. — Я пропустила його слова крізь вуха. 

 Остін знизував плечима, пішов за курткою і на вихід. А я вернулась до гри на телефоні. 

 Я познайомилась з Остіном приблизно два роки тому. Він тільки з університету прийшов і працював у відділку з моїм батьком. Вони обидва криміналісти й спочатку Остін допомагав моєму батьку, а згодом почав сам працювати. Я знала, що йому подобаюсь, він це не дуже уміло приховував, якщо взагалі приховував. 

 Я сама тільки відучилась на біолога, але після випуску не була впевнена, що хочу працювати за спеціальністю. Не впевнена що мене це взагалі цікавило. Поки думаю чого хочу і часто сиджу в тата на роботі та ношу йому каву. Я єдина дитина в сім’ї, та і мами в мене немає, вона пішла коли я була зовсім маленька. Тато дуже любить мене, в дитинстві купляв всі які я хочу ляльки, найгарніші платтячка. А зараз я піклуюсь за те, щоб він поїв, бо любить зациклитися на роботі. 

 Що до Остіна... Хлопець постійно проявляє мені знаки уваги. Він на два роки старший за мене, але він мені не подобається. В нього руді кучері які напевно живуть своїм життям. Та і він одягається як звичайний хлопець. А мені подобаються хлопці з темним волоссям  і діловим стилем. Просто падаю від такого. Єдине в нього дуже гарні яскраві голубі очі. В мене теж голубі очі, але мої дуже світлі, вони в мене від батька.  

 Я йому безліч разів відмовляла, але його це не зупинило. Остін постійно робить мені компліменти, або запрошує на побачення. Я йому завжди відмовляю, але він впертий як баран. На якісь свята він завжди дарує мені квіти. Навіть якщо не бачить, то через тата передає. Батько трохи змучився і просить дати бідоласі шанс, але про який шанс може йти мова якщо він мені навіть не симпатичний. В нього характер чудовий, ще б зовнішність була такою. Але зате він спеціаліст у своїй справі. 

 На диво через пів години, що я досить швидко я вже їхала з батьком додому, попередньо ми зайшли в супермаркет за продуктами на вечерю. 

 — Співчуваю хлопцю, він наполегливий, а це не взаємно. — тато вирішив перервати тишу в машині. 

 — Що я зроблю, що він не чує “ні”. Я вже не знаю що робити, щоб він відчепився. Бо якщо чесно, він мені вже в печінках зі своєю любов’ю сидить. — я закотила очі, а батько лиш посміявся. 

 — Ти ще молода. Хто зна, може колись передумаєш і я буду танцювати на вашому весіллі. Я був би не проти. — мене схопила огида і нудота від такої думки. Чи може ні? Може вже не так огидно... 

 Решту дороги ми їхали мовчки. А я поглинула в роздуми та роздивлялась вже на пам’ять і без пам’яті вивчену дорогу. Але я точно здивувалась якби я одружувалась з Остіном. Фу. Я ніколи не буду з ним зустрічатися, не те що одружуватися. Тим більше в нас точно будуть потворні діти. Він не мій типаж от і все. Він слабкий, навіть захистити при потребі мене не зможе.  

 Ще коли в університеті вчилась то там був дуже красивий студент. Високий, з приємною посмішкою, підтягнутий, з чорним волоссям і карими очима  Ми не спілкувались, але я все одно вирішила до нього підійти та сказати це.  

 Мені відмовили, але ми після того почали спілкуватися. Він став моїм другом, але потім випустився і поїхав у своє рідне місто, та все одно це в минулому. Це була просто симпатія, як виявилось в нього ще й дівчина була, якій він хотів зробити пропозицію.  

 Після того випадку мені більше ніхто не подобався. Був лише один, але він мені лише симпатизував, ну як і я йому. Він раніше працював з батьком, та потім його підвищили та перевели в інше місто. Ми обмінялись номерами, тому я досі мала записаний його номер телефону. Він присягнувся, що допоможе мені якщо я попрошу. І казав, що буде дуже радий почути мій голос. 

 А всі інші якісь звичайні та нудні. А я хочу цікавого, щоб любив читати. Мої подруги не читають і їм вже набридло слухати як мені сподобалась остання книжка. Тим більше таке враження наче читати то велике уміння? Ну так, може навіть хочу принца на білому коні. Особливо того кому не буде байдуже на мене і бажано при грошах. Не думаю, що в Остіна останнього багато. 

Початок квітня 

Остін 

 Після роботи їхав додому. Але мені подзвонили та я мусив розвертатися і їхати до друга. Навіть кількох. Вони тиждень не давали нічого про себе знати й от з’явилися, значить має бути щось важливе.  

 Як доїхав то зразу припаркував машину у дворі й пішов в будинок. Він був великим, на три поверхи, хоча там жила одна людина, виглядав сучасно і без зайвого. Сам дім був сірого кольору, але всередині він був у відтінках чорного і білого. Зовні тераса і взагалі велика територія Взагалі це не їх будинок, він належить якомусь багатому другу друга, а поки їх немає в місті ми тут сидимо.  

 Було відчинено, я спустився в підвал. Люблять вони по темноті ховатися. Вони майже постійно там сидять. Відчинив двері. Це була невеличка кімната в сірому кольорі, без лампи, але була підсвітка яка рятувала від повної темноти. Коли я зайшов вони моментально замовчали та одночасно подивилися на мене. Троє хлопців розкинулись в кінці кімнати на великому сірому дивані. Тільки один сидів збоку за столом і в комп’ютері щось шукав.  

 Девід, це можна сказати голова нашої банди, саме він все ретельно перевіряє. Він відповідає за те, щоб ми вижили та не сіли за ґрати. Роб - відповідає за спорядження і якщо знайде, то підганяє щось цікаве. Взагалі цей хлопець найкраще з нас стріляє. Пол - шукає клієнтів і придумує скажений план в кінці якого ми точно вмремо. Але він веселий тому ми це сприймаємо як жарт. Він більше любить рукопашний бій, але реалії цього життя такі, що тебе швидше підстрелять револьвером ніж ти встигнеш вдарити, тому він типу розчарувався. Віл це наш головний хакер, завдяки якому все проходить чисто і зазвичай без проблем, бо він все перевірив, а ще він мій друг. Ну як, вони всі мені друзі, але Віл ближчий друг