Зранку я прокинулася від будильника в обіймах Ейдена. Подробиці цієї ночі всплили у моїй пам'яті і мені навіть стало трохи ніяково. Я звісно хотіла провести ніч з Ейденом, та не думала, що все станеться так швидко і так гаряче.
– Добрий ранок, – не розплющуючи очі чоловік цілує мене у скроню і міцніше обіймає.
– І тобі добрий ранок, – посміхаюсь мов ідіотка.
– Тут дійсно зручніше спати, ніж у лікарні.
– А ти сумнівався?
– Трохи.
– Он як? – Сміючись, легенько б'ю Ейдена по руці, а потім цілую. – Давно мріяла про такий теплий ранок.
– Літо надворі, всі ранки теплі.
– Ні.. з тобою вони набагато тепліші.
І нехай це звучить ванільно та приторно, але це саме те, що я зараз відчуваю.
– І як мені відпустити тебе на роботу після такого зізнання? – Цілує.
– Я б з радістю продовжила валятися у ліжку й цілуватися з тобою, але я не хочу щоб мене звільнили, – цілую Ейдена і вилізаю з-під ковдри.
– Я сьогодні також спробую пошукати роботу. – Озираюсь на нього.
– Ти впевнений? Ти тільки з лікарні, це не обов'язково робити сьогодні.. нехай пройде декілька днів хоча б.
– Я прекрасно себе почуваю, не хвилюйся.
– Гаразд, але знай, що я не підганяю тебе.
Я не хотіла щоб Ейден шукав роботу прямо зараз, йому потрібно відновитися після лікарні, та я розумію, що він не послухає мене і однаково буде шукати роботу. У цій ситуацій краще погодитися з ним.
Поки я була у душі, Ейден приготував нам сніданок, тож ми разом поїли і я побігла на роботу. Ейден провів мене до зупинки і пішов до квартири. Це все для мене здається таким нереальним, що я інді думаю наче це сон. Та на щастя це не сон – це реальність, у якій я дійсно щаслива.
У кав'ярні я зустріла Лілі яка тільки робила замовлення.
– І одне американо будь ласка, – замовляю разом з нею. – Привітик.
– Хейзел! – Кидається на мене з обіймами. – Яка я рада, що ти нарешті прийшла!
– Мене не було один день, – сміюся.
– Це багато! Я тобі стільки всього зараз розкажу.
Наступні двадцять хвилин я слухала про те, як вона переїхала до хлопця, як вони купили нове ліжко, як вони планують поїхати до Лондона і все таке інше. Я давно не бачила Лілі такою щасливою, вона ніби сяє зсередини.
– А ти як? – Ми зупиняємося біля читальної зали. - Що в тебе нового?
– Ну є дещо, що я хочу тобі розповісти…
– Хейзел Флорс, пройдіть у кабінет управляючого, – повідомляють через гучномовець.
– Що ти наробила?
– Не знаю, – Знизую плечима. – Піду дізнаюся.
– Добре, я буду чекати тебе тут.
Що такого могло статися, що мене викликають до головного управляючого? Про відсутність у п'ятницю попереджала, брала вихідний. Можливо щось не так у звіті написала? Не знаю. З неспокійною душею я підійшла до дверей і постукала.
– Заходьте, – відчинила двері і увійшла.
– Добрий ранок, я Хейзл Флорес.
– Знаю я хто ти, – не подобається мені його тон, – Сідай, Хейзел.
Я роблю так, як він каже і намагаюсь виглядати спокійною.
– Чому мене викликали?
– Шон Круз. – Всередині все завмирає. – точніше його мама – Елеонора Круз.
– А з нею що не так?
Чоловік повернув ноутбук екраном до мене.
– Вона залишила десятки гнівних коментарів стосовно тебе на нашому форумі, – натискає кнопку, – А також, вона дала інтерв'ю з приводу того, що ти живеш щасливе життя у той час, як її син сидить за ґратами.
Я не витримую і “вибухаю”.
– Це хіба моя провина, що вона не змогла власного сина виховати як треба? Моя провина, що цей мудак бив мене і гвалтував?!
– Не твоя… та я не хочу щоб у бібліотеки були проблеми через минуле моїх працівників, тож..
– Мене звільняють?
– Так.
Мені стає смішно з цієї ситуації.
– Цікаво ви придумали. – Підводжуся і забираю свою сумочку. – Скільки вона вам заплатила?
– Мені не платили.
– П'ять тисяч? Десять? – Мовчить. – Ця сімейка тільки й вміє, що вирішувати проблеми грошима… а я для них вееееелика проблема.
– Мені шкода, Хейзел.
– Не шкода вам, не брешіть хоч самому собі. – Виходжу з кабінету на ватних ногах.
Ця сімейка вирішила остаточно мене добити? Ще й аргумент який: “Вона живе своє життя, в той час, як мій син за гратами.” Ідіоти.
Я дійшла до читального залу де мене чекала Лілі.
– Що тобі сказали?
– Мене звільнили.
– Що?... Як таке можливо, ти ж чудовий працівник.
– Хороший чи ні, для них важливіше, що я засудила свого чоловіка, який мене бив до речі, та для всіх погана однаково я, бо хто така Хейзел Флорес, а хто така Елеонора Круз?
– Які ж козли! Як так взагалі можна? Ненавиджу людей з купою грошей тим паче коли вони такі, як ці Крузи!
Лілі обіймає мене, а я її.
Зібравши всі свої речі я пішла з бібліотеки. Я вже збиралася сідати в автобус, та мене зупинила Аманда, наша бухгалтер.
– Ти що, хотіла свою зарплату цим ідіотам подарувати? – Віддає мені білий конверт.
– Дякую вам, – намагаюсь посміхнутися.
– Він отримав десять тисяч за твоє звільнення.. гівнюк.
– Я вгадала, – киває. – Ще раз дякую, Амандо.
– Не кисни, в тебе ще все хороше попереду.
Ми ніколи майже не спілкувалися, я лише декілька разів купувала її каву, тож не очікувала, що вона розкаже це все мені, ще й зарплату віддасть. Я вдячна за це, на перший час у нас є якісь кошти. Та й в банку в мене є збереження. Не пропадемо.
Я дістала мобільний і набрала Ейдена, за два гудки він відповів:
– Вже скучила за мною?
– Так, дуже.
– Що в тебе з голосом? Тебе хтось образив?
– Мене звільнили..
– Я чекаю тебе вдома, не плач і їдь додому.. нічого поганого не сталося, не засмучуйся! – Я не відповідала. – Хочеш я зустріну тебе голим?
– Що? – починаю сміятися. – Ні, ти що!
– Саме такої реакції я й очікував, Хейзі… Чекаю на тебе.
– Я вже їду.
– Люблю.