20

На щастя, Ейдена дійсно виписали у неділю і вже ввечері ми змогли поїхати до квартири. Я вдячна за те, що Емілія дозволила мені тут жити і мені є куди повертатися. Думаю, якийсь час ми поживемо тут, а вже потім будемо шукати якесь нове місце, де будемо потроху обживатися, як сім'я. Та звісно, це все ще потрібно обговорити з Ейденом, раптом в нього якісь інші плани. 

До будинку ми добиралися на таксі, оскільки у такий час не найкраща ідея була їхати на громадському транспорті. 

– Дякую, – я заплатила таксисту і ми вийшли з машини. – Яка ж я рада, що ми будемо ночувати сьогодні на зручному ліжку, а не у лікарні на одномісній койці. 

– Я радий, що ти нарешті зможеш виспатися. 

Якийсь у нього понурий голос, та й у таксі він весь час мовчав. Я не знаю чи варто зараз починати розмову про його стан, бо востаннє Ейден попросив не розмовляти про це. 

– Що ти хочеш на вечерю? – Вирішую запитати хоча б щось. 

– Немає різниці, я все з'їм. – Ейден точно не в настрої, але чому? 

Його нарешті виписали, йому краще, хоча й досі на обличчі синці. Невже хвилюється через свого брата? Ейдена не відпустив Ларі, він сам втік, а разом з тим спалив приміщення у якому його утримували. На щастя обійшлося без постраждалих. Отже, якщо думати логічно, то цей козел Ларі, захоче помститися Ейдену за це. 

– Заходь, – запускаю чоловіка першим до квартири. – Не знаю чи встиг ти у той раз оглянутися тут, та мені здається, що тут доволі мило й затишно. 

– Так, приємна атмосфера. 

Ейден зняв кросівки, сорочку, що служила замість накидки, й пройшов на диван. Вчора я їздила до Брітні і вона дала мені одяг її чоловіка для Ейдена, тож на перший час, у нього є у чому ходити, а потім купимо. 

– Як тобі таке, – заходжу до ванної, щоб помити руки, – Зараз ми готуємо рис з каррі, заварюємо чай, а потім сідаємо дивитися якийсь фільм. Як тобі план? 

– Звучить чудово, – Ейден оглядав кімнату коли я вийшла. – Тут багато різних статуеток.

– Так, вони Емілії, я вирішила не прибирати, хоча вона й дозволила. 

– Вони додають якусь атмосферу цій квартирі. 

– Я так само подумала, тому не стала чіпати. 

Приємно, що Ейден так само бачить цю квартиру. Я підійшла до чоловіка і обійняла його зі спини. 

– Я так рада, що ти тут і я можу торкнутися тебе. 

– Ти хочеш мене звабити, Хейзі? 

– Хочу, але не зараз. – Цілую в плече. – Зараз нам потрібно готувати їсти..

– А можливо, відкладемо їжу на потім? 

Ейден повернувся до мене й ніжно поцілував., я не стала зупиняти його. Руки чоловіка блукали по моєму тілу і я вже була готова дійсно відкласти їжу на потім, як неочікувано у двері подзвонили. Різкий звук розлетівся по усій квартирі і я здригнулася.

– Хто б це міг бути? – Крокую до дверей і відчиняю їх. 

Я була готова побачити там навіть брата Ейдена, але ніяк не її. 

– Привітик, – Ельвіра стояла на порозі і посміхалася. 

– Якого біса ти тут забула? 

– Як ти знайшла нас? – Ейден став поруч зі мною. 

– І на яке питання мені відповідати? – Її голос звучав так, ніби вона у якомусь комічному шоу. 

– На обидва, Ельвіро. – Чоловік схрестив руки на грудях і сперся на двері. 

– Можливо ви пустите мене до квартири, молодята? – Вона по дитячому надула губи. 

– Ні. 

– Нехай заходить, не варто це слухати сусідам. 

– А твоя дівчина розумніша від тебе, друже. – Вона мило посміхнулася Ейдену і увійшла до квартири. 

– Йди на кухню, нам потрібно поговорити з Ейденом. 

– Як скажеш, – Знімає підбори і проходить на кухню. 

Що ж, взуття вона зняла, отже манери хоч якісь є. Я взяла чоловіка попід руку і повела до спальні, де нас буде не так чутно.  

– Що будемо робити? 

– Я не знаю, не очікував, що хтось так швидко знайде нас. – Ми намагалися говорити пошепки. – Тим паче Ельвіра. 

– Тоді давай вислухаємо її, не просто так ж вона прийшла. 

– Вона могла й просто так прийти.  

– А якщо ні? 

– Я не думаю, та давай спробуємо дізнатися її ціль візиту, а потім будемо вирішувати, що робити далі. 

– Добре. 

Ми вийшли з кімнати саме у той момент, коли Ельвіра нишпорила по тумбочках у кухні. 

– Я нічого поганого не зробила, просто шукала келихи для вина. – Дівчина вказує рукою на пляшку, що стоїть на столі.

Вона принесла її з собою, бо у квартирі не було алкоголю. 

– Вони не тут, – я підійшла, відчинила нижню тумбочку й дістала звідти два келиха. 

– Нас же троє. 

– Ейден не буд пити. 

– Чому? 

Здіймаю брови з німим запитанням “ти-зараз-серйозно-чи-знущаєшся”? 

– О, точно, він тільки з лікарні, – каже вона. – Не подумала, вибачте.

Ейден допоміг відкоркувати пляшку вина, а Ельвіра налила нам. Ми сіли на кухні, і перш ніж почати розмову, ми пригубили вино. Воно було доволі смачне. 

– Тепер можеш розповідати, що ж ти тут забула. – Кажу я. 

– І як ти дізналася, що ми тут. – Додає Ейден.  

– Як дізналася? – Дивиться на свої нігті. потім на нас. – Їхала за вами від самої лікарні. 

Каже так, ніби це звичайне діло і цілком буденна справа. 

– О, то ти шпигувала? – відкидаюся на спинку стільця. 

Ця дівчина не така вже дурна, якою хоче здаватися. 

– Це не було шпигуванням, просто вирішила поїхати тою самою дорогою, що й ви. Так і приїхала сюди. 

– То і квартиру ти на вмання вибрала? – Іронічним голосом питаю.

– Чорт, а тут у мене немає виправдань. – Аплодує. – Молодець Хейзел. Один, нуль. 

– З тим як знайшла квартиру, ми розібралися. Яка твоя мета приходу сюди? – Втручається Ейден. 

– Мета? Просто хотіла знати де ти тепер будеш жити. – Обводить поглядом квартиру. 

– Мало вірится, Ель. 

– Ти досі не віриш мені. Ти ніколи не вірив мені з першого разу. 

– Бо ти завжди брешеш.