19

Повернутися до Хейзел було найкращим моїм рішенням за все життя. Я радий, що вона поруч і піклується про мене. За ці тижні, що я був відсутній, вона немов розквітла без Шона. Все ж таки, ми врятували її від цього козла, і я неймовірно рад. Та мене дуже лякають думки про те, що буде далі. Як ми будемо далі жити? Як я зможу забезпечити Хейзел чудове життя? Що я буду робити, якщо вона дізнається чому я вбив Нейта? А якщо через мою сім'ю вона потрапить у таку ж ситуацію, як і я? Від усіх цих думок я починаю ненавидіти себе і свою безпомічність. Я не можу дати все найкраще жінці, яку кохаю. В мене навіть немає будинку, не кажучи вже про гроші. Та що казати, якщо я навіть не можу гарантувати того, що Хейзел буде в безпеці, якщо буде поруч зі мною. Мій брат точно буде намагатися помститися за все, що я зробив. 

Дядько Генрі розповів мені, коли ми залишилися удвох, що моя мама приходила до нього вчора і змушувала припинити спілкуватися зі мною, бо я побив Ларі, її улюбленого синочка. Генрі заборонив мамі приходити до його ресторану і зустрічатися з ним без дійсно важливої причини. Я справді не розумію позицію мами. Я також її рідний син – чому вона ненавидить саме мене? Що я такого зробив її? 

– Так, на сьогодні все, – лікар допоміг мені встати з куштки. – Завтра так само приходите до мене, у цей же час. 

– Як мій стан? 

– Чудово, – посміхається, і я помічаю, що в нього доволі приємна посмішкою.

– Мені не доведеться залишатися тут надовше? 

– Ні. 

– Чудово. 

– Ви сильно не любите лікарні? 

– А хто їх любить? – Питаю і розумію, що можливо це було доволі грубо. 

– Ваша правда – ніхто. 

Я мовчи кивнув і вийшов з кабінету. Хейзел сиділа на дивані і чекала на мене. Вона виглядає втомленою. Як я можу хотіти бути з нею, якщо не можу навіть дати їй елементарних речей? Опускаю голову і повільно підходжу до дівчини. 

– Як все пройшло? – Обіймає мене і я відчуваю запах її волосся. – Ти чого мовчиш? 

– Все чудово, лікар каже, що я не затримаюсь тут довше, ніж планувалося. 

– Я так рада, що тобі вже краще! Скоро вже будемо ночувати у квартирі, а не у лікарняній палаті . 

– Так, – який я жалюгідний. 

– Ти не дуже радий, – помічає Хейзл, а я не знаю, як їй все пояснити. – Ейден, ти точно в порядку? 

– Не знаю.. давай поки не будемо про це говорити. 

– Про твій стан? – Киваю. – Гаразд, якщо ти просиш. 

– Дякую. 

Колись Хейзел дізнається всю правду про мене і вже не буде так само дивиться на мене. Чи зможе вона взагалі дивитися на мене? 

Ми повернулися до палати і я відчув слабкість, тож попросив Генрі та Брітні піти, вона все зрозуміли і попрощавшись пішли. Хейзел також пішла проводжати їх, та я не зміг дочекатися її і заснув. 

Коли я прокинувся, то у палаті нікого не було. Годинник показував пів на восьму вечора. Діставши мобільний, я набрав номер Хейзел, та відповіді не було. Я набрав ще тричі, але результат був такий самий. Чорт. Хоч би вона була в порядку і в безпеці. Ларі такий козел, що може викрасти і її, так само, як і мене, а я не встиг попередити Хейзі про нього. Вийшовши з палати я перевірив кафетерій, автомат з кавою, кабінет лікаря, вулицю і навіть терасу на даху. Хейзел ніде не було. 

– Чорт, чорт, чорт! – Я побіг назад до палати, щоб зібрати свої речі і поїхати її шукати. 

Я не можу дозволити Хейзел ще раз відчути на собі усі ті тортури, які вона проживала з Шоном. 

Опинившись у палаті я почав шукати свої речі, та їх не було. Доведеться йти у лікарняній сорочці та штанах. Забравши свій гаманець та телефон, я хотів вийти, та на порозі стояла Хейзел і тримала в руках пакет. 

– Що ти робиш? 

– Хейзел! – Я обійняв її, що було сили. 

Вона тут і вона не постраждала, яка щастя. 

– Ейден, ти чого? – Дівчина почала кашляти і я зрозумів, що стискаю її надто сильно, тож послабив обійми. – Ти поясниш, що відбувається? 

– Я такий радий, що ти в порядку. 

– А чому я маю бути не в порядку? 

От і настав той момент, коли потрібно все пояснити.  Або хоча б спробувати.  

– Я маю тобі розповісти де я був і чому я у такому стані. 

– Давай сядемо, – Хейзел проходить і сідає на ліжко, я повторюю за нею. – Ти точно готовий? 

– Так. Якщо не розповім зараз, то потім у небезпеці можеш опинитися ти. 

Готовий я чи ні – потрібно розповісти. 

– Ти не знаєш, та в мене є брат – Ларі, ми з ним рідні та батько в нас не один, мама зрадила моєму батьку і завагітніла від іншого чоловіка, але батько так сильно любив її, що пробачив і прийняв назад. Вона народила і ми продовжили жити, як одна сім'я, та з часом я почав відчувати, що мама любить Ларі більше, вона йому все пробачає і дозволяє. Я намагався не звертати на це увагу і жити своє життя, та це було важко, ми постійно сварилися з Ларі, конкурували за увагу мами і постійно ненавиділи один одного…. а потім я утнув дурість… після того, як я вбив Нейта все змінилося, вся моя сім'я відвернулася від мене, я ніби припинив  для них існувати. – Хейзл уважно слухала і я не міг зрозуміти її емоції, що вона відчуває. – У той день, коли я забрав тебе з будинку Шона, я зустрічався з Ларі та мамою у лікарні… я дізнався, що мама не вважає мене своїм сином і я втратив самоконтроль.. я напав на Ларі і хотів вбити його, щоб в неї не залишилося жодного сина.. це егоїстично, неправильно і аморально, та в той момент мені було байдуже, я був злий, бо не міг зрозуміти маму… вона так само народжувала мене, та чому я не існую для неї? Саме це хвилювало мне, коли я бив брата. 

– Якби ти міг повернутися у той день, – голос Хейзел так само не виражає ніяких емоцій, – Ти б вчинив так само? 

Вона вже задавала мені таке питання про вбивство і я відповів тоді чесно, але чи варто мені зараз так само чесно відповідати?

Я дивився на обличчя Хейзі і не міг нічого сказати. 

– Я на твоєму боці.. незалежно від відповіді.