17

Ейден прокинувся о сьомій ранку і хотів покинути лікарню, бо після сну йому стало добре і він не бачив сенсу залишатися тут далі. Доклавши багато зусиль мені вдалося його вмовити залишитися і закінчити лікування. Зараз же я чекаю Ейдена у коридорі з медогляду. Лікар хоче призначити йому якийсь спеціальний курс лікування на ці два дні і Ейден погодився на це. Чекаючи на чоловіка я гортала стрічку з новинами, та не відкривала жодного сайту. Я не читала про що там пишуть, я просто автоматично гортала усе далі і далі, мої думки були далеко звідси. Я розмірковувала про те, як ми будемо жити далі, як будемо разом ділити одну квартиру, купувати разом продукти, готувати вечері і ділити одне маленьке ліжко на двох. Від усіх цих думок мені ставало дедалі тепліше на душі. 

– Ходімо? – Я не помітила як Ейден вийшов з кабінету. 

– Ходімо. – Ховаю телефон до кишені джинсів. 

Мені хотілося взяти чоловіка за руку, та він відсторонився і я помітила, що він без настрою. Чому я відразу не помітила його понурий погляд? 

– Що сказав лікар? 

– Нічого. – І цей тон голосу, він знову говорить так, як на початку нашого знайомства. 

– Щось трапилося? 

– Все гаразд. 

– Ейден, – зупиняю його, – Якщо щось не так, то скажи мені будь ласка…

– Я ж сказав, що все гаразд. 

– Я бачу що ні! Ейден, я не хочу тиснути на тебе, та я хвилююся.. 

Він не став слухати далі. Просто обійшов мене з лівого боку й пішов до палати залишаючи мене стояти посеред коридору з відкритим ротом від нерозуміння того, що відбувається. 

Мобільний зателенькав і тільки тоді я прийшла до тями. На екрані висвітилось «БРІТНІ» і я відповіла: 

– Привіт, Бріт. 

– Привіт, люба! – Лунає на тому кінці зв'язку і я забуваю за всі свої проблеми. – Ти чимось засмучена? 

– Ні, все гаразд. 

– Точно? 

– Так… просто.. Ейден поводиться якось дивно. 

Вночі я спілкувалася з Брітні через месенджер і розповіла про неочікуване повернення Ейдена. 

– Люба, він просто зараз не в тому стані, щоб поводитися “нормально”. 

Я й сама це розумію, та я злюсь через те, що чоловік не хоче говорити зі мною про свої проблеми. 

– Думаю, ти маєш рацію. 

– Звісно маю! Не шукай прихованого сенсу у його діях. 

– Дякую. 

Брітні завжди могла мені допомогти у таких ситуаціях.

– А ти чому телефонуєш? – Згадую, що це вона набрала мене. 

– Хотіла запитати чи доречно буде приїхати провідати Ейдена.. та здається не найкращий час. 

– Можеш приїхати, ви все ж таки друзі. 

– Точно? 

– Так. 

– Тоді я приїду після обіду.

– Буду чекати. 

Коли я повернулася до палати Ейден лежав на ліжку спиною до мене. Чи варто зараз говорити до нього? Коли Шон був без настрою, – а він без нього був завжди, – я оминала його стороною і навіть не дихала поруч з ним, щоб не спровокувати.  Та Ейден це не Шон, він не образить мене. 

– Після обіду приїде Брітні, – сідаю на краю ліжка. – Вона принесе тобі смачненького.. можливо ти хочеш щось конкретне? 

Ейдн повертається до мене і  якийсь час просто дивиться, але я не розумію цей його погляд. 

– Сигарети ти не дозволиш її привезти? – Нарешті питає він і я розумію чому він так довго думав перш, ніж запитати. 

– Я не хочу бути тираном, та лікар точно буду проти сигарет. 

– Тоді я хотів би щось солодке і шоколадне. – Здається настрій Ейдена трохи краще. 

– Я напишу Брітні, – сідаю ближче до чоловіка і торкаюсь руки. – Ти злий на мене? 

– Ні, ти що.. просто мені так дивно, що хтось піклуються про мене, а тим паче.. коли знає, що я вбив.. 

– Ейден, то твоє минуле і від нього нікуди не подітися…. на жаль. – Додаю майже пошепки. – Але твоє минуле не повинно так сильно впливати на майбутнє. 

– Ти не знаєш.. 

– Так, не знаю, – міцніше стискаю його руку, – Та мені байдуже. Для мене ти чудова людина, Ейден Грос. 

Я не хочу його називати справжнім прізвищем, тож буду називати тим, що сама колись дала йому. 

– Ти пам'ятаєш. – Посміхається. – Дякую, Хейзі. 

– Вчора приходив твій дядько, – згадую, що так і не розповіла йому про це.  – Сказав, що прийде сьогодні. 

– Як він дізнався, що я тут?

– Він заплатив, щоб йому повідомили, як тільки ти з’явишся тут, або ще десь. 

– Це схоже на Генрі.

– Мені він здався доволі приємною людиною. 

– Так, Генрі єдиний хто допомагав мені весь час. Навіть влаштував у свій ресторан, а потім допоміг мені влаштуватися до будинку Крузів. 

– То він єдиний родич з ким ти підтримував зв'язок? 

– Так. Якщо бути точніше, – це він той, хто не відмовився від мене і підтримував зв'язок. 

– Зрозуміло. 

У палаті знову стало тихо. Навіть було чутно звук машин з головної дороги. 

– Хейзі, ти вибач будь ласка за те, що сталося у коридорі, я не хотів поводитися, як козел.. 

– Все гаразд, не хвилюйся. Я розумію, що тобі зараз не легко. 

Я не хотіла, щоб він відчував тиск з мого боку. Все ж таки Ейден прожив стільки лайна за ці тижні, в той час, як я раділа і жила вільне життя. 

– Дякую, – чоловік сів на ліжко і обійняв мене. – Мені так комфортно обіймати тебе. 

– Тоді обіймай мене частіше. 

Притискаюсь до нього всім тілом і обіймаю якомога сильніше. 

– Вибачте, що відволікаю, та мені потрібно змінити крапельницю вашому хлопцю, – не дуже мені подобається тон голосу цієї медсестри, та можливо я просто накручую себе.

Я не хотіла відпускати Ейдена, та довелося. Хвилин п’ять я мовчки стояла в стороні і спостерігала за тим, як вона змінює йому крапельницю.  

– От і все, – каже вона. – Якщо буде щось потрібно, ти тільки скажи мені. 

Відколи вони на ти?

– Ми з вами не друзі, звертайтесь формально. Дякую. 

– Вибач..те.