Розділ 2. Сай

                                                                🪖 РОЗДІЛ 2. Сай

   Сай видався мені надто зарозумілим із першої хвилини знайомства. Не можу сказати, що я помилялася. Але водночас йому майже вдалося викликати моє захоплення.

Марк щойно обійняв посаду капітана третьої зміни й майже одразу взявся за тренування новобранців. Щонайменше двадцять кадетів стояли під палючим сонцем посеред лісу, аби згодом утворити десять нових пар. Серед них була і я.

Корпус потребував людей. Деякі частини міста лишалися без патруля перед північчю, проте капітани кожної зміни все ж таки відсіювали кількох зі своїх добровольців. Зазвичай це були особливо худі або некеровані новачки. Бунтарі завжди приносили лише клопоти, а кволі тільки марнували дорогоцінний ресурс. Капітани витрачали час на те, щоб підготувати до служби кадета, який зрештою не витримував натиску напружених тренувань. Або ж шепоту привидів за стінкою сховища. Завжди краще засинати у своєму ліжку, а не в хисткому укритті. Особливо в тиждень Гавваха, коли тіні шкрябаються в двері й говорять голосами рідних.

Поки Марк роздавав настанови, два його лейтенанти пильно спостерігали за кадетами. Я помітила, як вони переглядались і мовчки робили ставки на виліт. Окрім мене, це помітив і хлопець в круглих оклярах, що стояв навпроти. Він зустрів мій погляд прямо та впевнено, а потім поспішно відвернувся, ніби я була порожнім місцем. Якби я брала участь у цих ставках, він став би моїм претендентом на виліт. Я одразу зрозуміла, що він з обовязкових. Єдину дитину в сімї не могли відрахувати.

Корпус ніколи не був моєю мрією, але хлопець стояв із таким обличчям, ніби його відправляли прямісінько на ешафот. На тлі кремезних атлетичних чоловіків він виглядав майже комічно. Як і я. Але варто було визнати, що його високо задерте підборіддя додавало йому балів. Він тримався майже гідно.

Марк протирав штани на нашій кухні, скільки я себе пам'ятаю, але я мусила впоратися достойно. Дозволити йому постійно тягнути мене на навчаннях означало поставити під удар його репутацію новообраного капітана.

Єдина дівчина, окрім мене, надто вирізнялася своєю порцеляновою шкірою і світлим волоссям серед брудних, змокрілих під полуденним сонцем кадетів. Я одразу впізнала в ній племінницю генерала — її обличчя не раз миготіло на обкладинках газет разом із родиною. Ентузіазму в дівчині було не більше, ніж у старого дуба на околиці галявини.

   — Сьогодні ви розділитеся на пари, — голос Марка змусив голоси стихнути. — Своїй парі ви довірятимете найдорожче...
    — Сусіднє ліжко у сховищі? — хтось перервав Марка, і натовпом прокотилася хвиля сміху. Я подумки додала бал блондинці за те, що вона не піддалася стадному інстинкту й кинула на жартівника сухий погляд.
   — Запорука виживання в Зачистці — це дисципліна, — Марк склав руки за спиною й зміряв добровольця поглядом. — Якщо в тебе з цим проблеми — йди прямо зараз.

Капітан вичікувально втупився у рослого кадета, але я бачила, як він злегка заламував свої пальці за спиною. Він нервував, але новобранці навряд чи змогли б це зрозуміти, на відміну від мене. Доброволець швидко знітився під його поглядом.
   — Ні, капітане, жодних проблем.
   Я пишалася Марком.
   — Ті, у кого вже є навички бою, прошу стати праворуч від мене. Ви будете першими, — Марк вказав на імпровізовану галявину. Невелика арена була обгороджена металевими прутами, натягнутими між дерев, і засипана піском. — Ми подивимося, як ви, слабаки, впораєтеся, — він усміхнувся і на мить знову видався мені неслухняним сусідським хлопчаком. Марк прекрасно бився і за короткий час встиг добряче натренувати Софі. Вона вміла звалити опонента ще до того, як вступила до Корпусу.

Один із його лейтенантів вийшов на арену й розім'яв шию. Трьох добровольців, які заявили про свої навички, він звалив на лопатки у перші дві хвилини бою. Один за одним вони падали на пісок і стукали кулаком, доки Марк не дозволяв лейтенанту їх відпустити. Натовп схвильовано гудів і задкував. Якщо вже відносно досвідчені бійці звалилися в перші хвилини, іншим годі було й намагатися.

Я розуміла, навіщо ця вистава. Марк хотів відсіяти боягузів одразу й показати всім, що на них чекає. Прекрасний хід, щоб продемонструвати свою владу й силу. Після того, як наступні п'ять кандидатів розпласталися на траві у спробах дихати, переможені вже відпочивали в тіні дерев. Марк на той момент зняв змокрілу від сонця футболку, і я помітила, як густо почервоніла Ека.

Коли настала черга Сая, він ні секунди не зволікаючи спритно протиснувся крізь металеві прути. Це викликало поодинокі смішки, бо решта перестрибувала їх зверху.

Сай незграбно розім'яв шию й акуратно склав окуляри біля дерева. Лейтенант почав кружляти біля нього, як вовк навколо здобичі — повільно й неспішно. Він розтягував виставу.

   — Нападай, — скомандував Марк, перегнувшись через огорожу. — Чи так і будете милуватися один одним?
   — Я пацифіст, — пробурмотів хлопець, розглядаючи лейтенанта на відстані. Натовп зареготав.
   — Сай, якщо стоятимеш на місці, ворог атакує першим. Не давай йому такої переваги.
   — Не заважай мені відтягувати неминуче.

Я посміхнулася. Він так завзято задирав підборіддя перед ворогом, що не могло не викликати поваги. Недовго повагавшись, хлопець таки кинувся в атаку, але лейтенант одразу схопив його за шкірку й підняв у повітря, мов мішок із піском. На загальний подив, Сай врізав йому ногою по коліну, а потім наосліп зачерпнув пригорщу піску й жбурнув лейтенантові просто в очі. Натовп заохочувально засвистів, і зграя птахів різко злетіла в небо. Це виглядало не як атака, а як відчайдушна імпровізація, але було в ній щось лякливо розраховане. Звісно, його тріумф тривав недовго. Вже через десять секунд, як і всі інші, він лежав на лопатках.

— Вражає! — пробурмотіла я, коли Сай прошкандибав повз. Він завмер, намагаючись розпізнати сарказм. Від ніяковості хлопець почервонів і заходився поправляти окуляри.