Епілог

15 років потому

СТЕФЕНІ

— Ось так ось почалася наша історія.

Сьогодні, ніч напередодні Нового року. Я сиджу в кріслі й обіймаю двох своїх маленьких янголяток. Одному десять років, а другій сім.

Щороку, на Новий рік, діти просять розповісти початок нашої з Майклом історії. Вона для них, як казка перед сном. І щоразу вони її слухають, як перший раз. Для нашої сім'ї це вже традиція, наприклад як перегляд "Один вдома" в новорічні свята.

— Мамо, а чому цього разу тато не з нами слухав історію? — Запитує Ліліана.

— Тато зараз трохи зайнятий, але він уже скоро прийде до нас.

— А ти розкажеш і йому цю історію? — Тепер уже запитує Мейсон.

Я збираюся відповісти йому, але відчуваю, як на мої плечі, і на плечі дітей, лягає плед. А потім чую голос важливої мені людини.

— Обов'язково розповість, не переживайте.

— Тату! — почали кричати діти.

— Ти пропустив історію! — Злегка ображено сказала Лілі.

— Нічого, мама розповість мені трохи пізніше.

— Але ми хотіли послухати її з тобою, — Лілі надула губи.

Майкл підійшов ближче до неї й присів, щоб бути на одному рівні з донькою.

— Вибач, сонце, мені потрібно було договорити з одним знайомим. Наступного разу я буду з вами, обіцяю.

Тепер мій чоловік подивився на мене, після чого продовжив, звертаючись до дітей.

— Не хочете допомогти мені та принести всім нам печиво?

Діти згідно закивали головою і кинулися на кухню.

— Ти все приготував? — Запитую я.

— Так, і тепер потрібно чекати поки вони покличуть нас.

— Думаєш, їм сподобається?

— Я впевнений, що сподобається.

Майкл тягнеться до мене і легко цілує.

І в цей момент нам і справді чути голоси наших ангелів.

— Мамо!

— Тату!

— Ну що, йдемо? — Шепоче мені чоловік.

Коли ми заходимо у вітальню, яка веде і на кухню, бачимо, як Лілі та Мейсон уже сидять біля ялинки зі здивованим виглядом.

— Дід Мороз уже приходить!

— Він навіть сліди поставив!

— Цікаво, коли він встиг? Адже ми весь час були в будинку, і нічого не чули. — Кажу я.

— Напевно, коли тато до нас прийшов. — Здогадався Мейсон.

І справді, Дід Мороз залишив після себе білі сліди від своїх чобіт, які вели до нашого каміна, біля якого їх було ще більше. Та й весь камін був у білих відбитках від його рук. Ну і відповідно, під ялинкою вже лежали подарунки.

— А нам можна відкрити їх зараз?

— Звичайно можна.

Діти почали розпаковувати їподарунки, і дивитися що ж там таке, поки я з Майклом спостерігали за ними.

Але ще я звернула увагу на руки Майкла, якими він мене обіймав ззаду. Вони були злегка білими. 

Я посміхнулася. Діти й не здогадуються, як близько зараз перебуває їхній Дід Мороз.

—.Ось бачиш, і цей Новий рік виділився. — Майкл цілує мене в плече.

— І знаєш, я дуже рада, що не відмовилася тоді зробити тобі манікюр.

— Тут ще потрібно сказати спасибі Емілі та Джону. Я досі впевнений, що вони все підлаштували, хоча досі це заперечують.

 — Але ми знаємо правду.

 — Так, і дуже їм за це вдячні.