Розділ 3

МАЙКЛ

Вона так і не дала мені того дня свій номер, та і я, коли вийшов, більше думав, як сховати свої нігті. Але коли того ж вечора лягав спати, у моїй пам'яті з'явилася вона. Її обличчя, фігура, міміка — все.

Вона красива. Дуже.

Мені сподобалися її карі очі. Не світло-карі, не бурштинові й не чорні, саме карі. Не знаю, як це описати, але я не міг заснути через її погляд, який так і з'являвся в моїй голові, щойно я намагався заснути.

Зрештою, все пішло до того, що замість сну, я схопив свій телефон і почав шукати її інстаграм. Він повинен у неї бути! Вона ж сама знімала цей проклятий манікюр, значить кудись його виставить, і я впевнений, що це точно інстаграм.

Але ось як мені її знайти? Просити Джона, щоб він запитав у сестри точно не можна. По-перше, він буде мене підколювати, по-друге, його сестра розкаже це Стефені.

Але мені пощастило, що вона виявилася підписаною на групу нашого університету. І так, я перегорнув понад двадцять тисяч людей, щоб знайти її.

І вона явно здивувалася, коли я їй написав. О пів на першу, якщо бути точніше.

Саме так, ми почали листуватися.

Майже тиждень, щовечора я писав їй, можливо навіть занадто нав'язувався, але не міг не дізнатися, як її справи. Я не знаю, як це можливо, але все так і є.

Через тиждень спілкування мені захотілося зустрітися, але жодного приводу для цього не було. І тут я вирішив скористатися тим, що спочатку змусило мене до неї прийти.

Я написав їй, що зламав ніготь, але мені ще щонайменше кілька днів потрібно проходити з ними. Вона спочатку не повірила, і зажадала доказ у вигляді фотографії. І тут я не знав що робити, адже ніготь насправді цілий і неушкоджений.

І єдиний вихід, який спав мені на думку в той момент — зламати ніготь по-справжньому. І я це зробив.

Я побачив в інтернеті, як ламають нігті просто поклавши їх і вдаривши по нігтю кулаком, і вирішив спробувати так само. Після першого удару я відчув недуже приємний тиск мого кулака і зовсім не приємну вібрацію по пальцю і самому нігтю, не більше, ніготь не зламався. Після другого удару було все так само, і, або ж цей спосіб ні краплю не робочий, або я щось робив не так. Але я все ж таки зламав. А точніше обрізав, тільки так не рівно, що напевно зійде за зламаний. Ну принаймні Стефені не помітила підступу, коли я надіслав їй фото.

Вона погодилася переробити його, і сказала, коли в неї є вільний час, і я навіть не роздумуючи погодився. Мені було все одно, що в мене було заплановано на той момент, я зможу все скасувати.

І ось тепер, я сиджу знову за тим же столом і спостерігаю за нею, як вона роздивляється мій "зламаний" ніготь і щось бурмоче собі під ніс.

— Як зламав його, питаю.

— А? Так, двері зачиняв і не встиг палець забрати, ось і сталося зіткнення.

Відмазку я придумав заздалегідь, і можливо, це врятувало мені життя.

— Ну тоді тобі дуже пощастило, що під нігтем немає закипілої крові.

Звісно пощастило, адже я насправді не вдарявся до такої міри.

— Ну і як я говорила минулого разу, за полагодження такого роду, потрібно буде доплатити.

— Добре. Але що, якщо я скажу, що у мене немає з собою грошей?

— Натурою не приймаю.

— Я й не пропонував. Чи можу я заплатити, ну не знаю, проведенням часу?

— Ні, не думаю.

— Чому? Не хочеш сходити зі мною в кафе? Або ще кудись.

— Ні, у мене зараз немає вільного часу.

— І навіть якщо я дуже сильно попрошу?

Я зробив вираз обличчя, як кіт у чоботях, і вона посміхнулася. Посміхнулася!

— Усе одно немає.

— Добре, не хочеш піти в кафе, тоді давай на ковзанку. Ти ж любиш кататися на ковзанах.

Я точно знаю, що любить. Бачив фотографії в її профілі, вона виглядала там досить щасливою.

— Майкл, — зараз вона дивиться на мене, як на маленьку дитину, яка вже злегка набридає.

— Стефені, ну що тобі варто сходити один разочок зі мною на ковзанку?

— Хоча б те, що в мене немає часу.

— А на Новий рік?

— Що? — На її обличчі було здивування.

— Адже я знаю, що ти будеш одна. Не думаєш, що провести зі мною вечір на Новий рік краще, ніж самій удома? І я не кажу прямо зустріти його зі мною, а просто покататися, добре провести час.

— Я... не знаю. Ще рано говорити.

— Ну тоді в мене є надія?

— Але вона така ж тендітна, як кришталева ваза моєї бабусі.

— Навіть якщо й так, але ж вона є.

І я доб'юся, щоб ця надія стала реальністю...