1. Бойовий бронепоїзд Артура Вальда

Голодні бунти по всій королівській столиці – ось перша причина, друга – епідемія, що влаштувала жнива серед міської бідноти. Якби це чума, повстання захлинулось би само собою. Та звичайна застуда забирала першими кволих. А інші… Почалось з бійок під богадільнями, у чергах за безплатним хлібом.
Артур Вальд, мільярдер, любив благодійність, він обожнював особисто роздавати хліб. При цьому почувався хлопчиськом, котрому пощастило погодувати з руки дикого ведмедя і лишитись неушкодженим. Порівняння влучне, варто лиш глянути в очі, що зиркали на нього з вимащеного вугіллям обличчя.
Вальд якраз віддав вологий від дощу паперовий пакуночок виснаженому волоцюзі і той сховав його у глибину свого дрантя, промовляючи: «Дякую, Артуре, ти завжди був добрим хлопцем», - коли над натовпом пролунав бас жандарма-розпорядника: «На сьогодні роздачу завершено! Приходьте взавтра! Хліб закінчився!»
Ті, хто кому пощастило отримати свою пайку, поспішили геть. Інші не зрушили. Коли новина добігла задніх рядів, натовп загудів в унісон сотнями чоловічих, жіночих і дитячих голосів. Ґрати воріт, крізь які працівники богадільні віддали пожертви останнім нервовим рукам, заскрипіли під натиском. Волоцюга потиснувся в бік, та людська хвиля гримнула ним об ворота. Той вчепився пальцями в ковані ґрати, намагаючись не звалитись.
«Цей погляд…Я його знаю», - подумав Артур.
- Томас?
- Артур… Допоможи…
Вальд вказав старшому жандармові на нещасного, що вже впав на бруківку.
І тоді жандармейстер припустився фатальної помилки: він махнув білою пальчаткою у напрямку натовпу. Ворота відчинились усередину, шеренга жандармів ступила назустріч із занесеними для удару кийками. Зазвичай покірна біднота раптом почала відбиватись із несамовитою жорстокістю: проти дерев’яних кийків і шестиствольних револьверів – каміння, вивернуте із тротуару, уламки парканів, і, що особливо викликало лютий жах, робітничий інструмент: кувалди, слюсарні молотки, терпуги…
Слуги підхопили непритомного Томаса і понесли до Вальдового парового екіпажу.
- До маєтку? – спитав водій.
- Ні. На завод, - відповів Артур, - На всіх парах. Схоже, почалось.
2
Погроми магазинів і складів, підпали маєтків набрали розмах невпинної всепоглинущої стихії. На вулицях міст запанували банди анархістів, що змагались із загонами жандармів за право мародерити у багатих районах.
На військовому заводі Вальда кваліфіковані робітники, механіки та інженери отримували в оплату достатньо харчів, щоб триматись за роботу. Їхнім сім’ям надали прихисток у бараках на території. Завод став фортецею, працівники готові були боронити його ціною власних життів. Кулемети по кутах периметра і загорожі з колючого дроту допомогли стримувати нечасті атаки банд. Саме завдяки своїй далекоглядності та щедрості Вальд зміг втілити свій план порятунку.
Новенький, блискучий від труби до заклепки бронепоїзд «Артур» встиг викотитись з ремонтних цехів за дві години до того, як лавина бунтівників звалила ковані ворота.
Неминучий гаплик для свого заводу-фортеці фабрикант, мільярдер, меценат Артур Вальд не те щоб очікував, а все ж-таки передбачав, тому він загодя нап’яв командорський кашкет, і особисто керував всіма етапами підготовки, а його сім’я відразу переселилась на бронепоїзд, щойно до нього приєднали спеціальні вагони класу «люкс».
Як наслідок – на випускних путях стояв на розігрітих парах монструозний панцирник, обладнаний згідно з останніми досягненнями сучасної науки та техніки. По центру – захищений литою бронею паротяг, по краях – двовісні платформи зі шпалами для ремонту і захисту колій, великокаліберні гармати для прикриття голови та хвоста бронепотяга.
Десяток кочегарів підтримували робочий тиск в його котлі протягом двох тижнів, доки панцирник доукомплектовували бортовими та баштовими кулеметними гніздами, нашивали додаткові листи броні на вагони для пасажирів.
Штаб, прикріплений відразу за паротягом, був дивом інженерної думки. Він міг витримати пряме влучання гармати, мав власну машину, котра забезпечувала тиском дві поворотні кулеметні башти, також маховик, що накопичував достатньо кінетичної енергії, аби штабний вагон, відчеплений від локомотива, міг рухатись цілих п’ять кілометрів з холодним котлом, при цьому відстрілюючись і маневруючи. Усі, хто був залучений у цій революційній розробці за дивним збігом опинились під час пожежі зачиненими в одному з вугільних складів. Вони загинули у перші ж хвилини прориву бунтівників, а деякі дурноголові пліткарі з профспілок зауважують, що навіть раніше: до того, як впали ворота і «Артур», очищаючи кулеметами колію, набрав хід, рушив на Велику Трансконтинентальну магістраль.
3
На першому засіданні штабу командор Вальд представив худорлявого високого вусаня з видовженим обличчям і пронизливим поглядом, одягненого у короткуватий, явно з чужого плеча інженерський сюртук.
- Знайомтесь, Томас Даннінг, друг з часів моєї студентської молодості. Свого часу, найобдарованіший студент на факультеті парової механіки. Ми навіть були з ним поплічниками у студентському клубі анархістів. Боролись за рівні права для всіх. Так-так, не смійтесь, панове. Томаса за це навіть виганяли з університету, не зважаючи на обдарованість і хист до механіки. Тепер він один з нас.
Штабні інженери привітали Томаса стриманими аплодисментами. Той вклонився і зайняв місце праворуч від командора Вальда.
- Тепер про головне.
Артур окинув присутніх колючим поглядом, всі затихли. Він кинув на стіл вранішню газету. Перша сторінка рясніла заголовками зі знаками оклику.
- Віднині, панове, цей бронепоїзд - наш дім, наша фортеця. Сьогодні оголошено про розпуск уряду. Бунтівники вбили монарха. Його родину, а також весь кабінет міністрів вкинули до вішальної машини. Брудні, неосвічені, вимащені вугільним пилом люмпени скоро засідатимуть у всіх палатах парламенту. Стара імперія припинила своє існування. Тепер цей найбільший у світі панцирник – наша держава. А я офіційно оголошую себе її керівником, командором, - він плеснув у долоні кілька разів.
Присутні дружньо, навипередки підхопили аплодисментами, що перейшли в овації.
-У нас є план і стратегія виживання на найближчі п’ять років. Ми здатні себе захистити й прогодувати. Ми будемо керувати та підтримувати порядок, доки бунт не згасне. Пропоную вам вибрати Комітет. Туди мають увійти не менше десятка найавторитетніших, найдостойніших, всіма шанованих колег. Я призначаю своїх племінників Дога і Рета на посади головного жандарма і керівника таємної поліції. Вони, а також інженери, яких ви виберете з-поміж себе, допомагатимуть мені управляти. Сподіваюсь, ви мене підтримаєте.
Командор Вальд сів у своє крісло на чолі столу і цілу годину мовчки спостерігав з хмари дорогого сигарного диму, ніби Бог з небес за своїм обраним народом. Він оцінював: хто є загальновизнаним авторитетом, хто є лідером, хто намагається маніпулювати, лишаючись поза центром уваги. Артур робив записи у нотатнику: планував, яке місце кожен з них міг би зайняти у створюваній ним державній машині. Список з десяти членів Комітету поклали перед ним. Він перечитав вголос, схваливши кожного вибраного, підкресливши їхні особисті риси та освіченість.
Потім командор відпустив усіх влаштовуватись до пасажирських вагонів класу «люкс», де для них і їхніх сімей є все необхідне і найвищого ґатунку. Попросив лише затриматись головного жандарма та начальника таємної поліції. Для приватної розмови.
Вночі, близько четвертої години, люди у темних плащах і з масками на обличчях увійшли у десяток купе. Після цього деякі пасажири вистрибнули, або ж їх викинули з вікон на повному ходу.
На світанку командор Вальд знову зібрав засідання штабу.
- Як бачите, за нашим столом з’явились вільні стільці. Ці місця тепер займете ви. Вчора ви були простими інженерами та механіками. Тепер весь тягар відповідальності за справну роботу механізмів і парових машин покладається на вас, шановні колеги. Томасе, віднині ви – старший інженер. Можете розраховувати на мої захист і підтримку, як командора і керівника. Тепер потрібно провести мобілізацію серед нашого населення. Кожен повинен приносити користь. Найближчим часом на нас чекають збройні сутички з бандами, що окупували залізничні склади.
Наступних кілька тижнів на повному ходу з панцерника втікали пасажири здебільшого з «економкласу», де серед робітників заводу почали військову мобілізацію. Це припинилось, коли вікна вагонів заклепали сталевими листами, а жандармів зобов’язали стріляти у порушників порядку без попередження.
4
Більше не було жвавих обговорень і невимушеного спілкування у штабі. Командор розподіляв завдання, інші мовчки занотовували. Томас лишився для приватної розмови.
- Артуре, ви припускаєтеся помилки. Ми не можемо так чинити з людьми!
- Томасе, ми друзі. З дитинства. Попереджую вас, більше ніколи не кажіть мені, що я можу, а що – ні. Особливо, в присутності інших. Тут все моє. Моє тут також перше і останнє слово у будь-якій суперечці.
- Артуре, Ви їх ізолювали! Ви зачинили їх у вагонах!
- Відділив. Нічого бідноті робити серед нас. Скажу більше: я планую розділити економ на три проміжних класи і відокремити частину «люкса». Я все продумав, зараз покажу дещо.
Вальд розгорнув на столі схему бронепотяга.
- Ось, погляньте: третій клас заселятимуть робітники – одноразове харчування. У другому – управителі і жандарми – дворазове харчування, підвищений комфорт. Перший, найвищий клас «економу» – для військових.
- Це неможливо!
- Найцікавіше: частину «люксу», один вагон, я планую відокремити для касти священників, або жерців.
- Який у цьому сенс?
- Томасе, у мене геніальна ідея. Ми будемо мчати Трансконтинентальною магістраллю, ніщо не зупинить наш натиск. У нас буде своя релігія і свій народ.
- Як? Ви ж освічена людина. Ви атеїст, врешті-решт! І на кого будуть молитись, дозвольте поцікавитись?
- А ви здогадайтеся. На нас, молитимуться на інженерів!
- Ви хворий, Артуре. Ви говорите, як маніяк. Це неможливо.
- Можливо все, і навіть в межах одного покоління. В історії людства вже були такі випадки, коли Боги підіймалися над натовпом. То як, Томасе, ви зі мною? Якщо ні, я сам відчиню вікно і ви вийдете. Тратити вугілля на незаплановану зупинку, вибачте, не дозволю.
- Ви врятували мене там, на площі. Я лишаюсь, Артуре. Заради вас і заради них.