Глава 38

Аліса

Чотири місяців потому.

— Он ти де!

Я обернулася на звук голосу і мимоволі усміхнулася.

— Ти шукав мене? — спитала я здивовано й відклала новеньку книжку, яку нещодавно почала читати.

Давид не поспішаючи, ніби весь час світу належав йому, підійшов до мене та притягнув у свої обійми. Я притулилася до його грудей, вдихаючи знайомий запах.

— Насправді, так. У мене є дещо для тебе.

Я, сповнена інтриги, відхилилася, щоб глянути йому в обличчя. Його профіль, як завжди, виглядав незворушно. Тому я не могла прочитати бодай щось, що допомогло б мені дізнатися, що він від мене приховує.

— Що ти задумав?

Я підозріло примружила очі та хитнула головою.

— Це сюрприз, — просто відповів він, чим ще більше зацікавив мене.

Давид потягнувся до кишені, і в його руці з’явилася пов’язка. Я сковтнула в передчутті чогось невідомого.

— Дозволиш зав’язати тобі очі?

Я без вагань кивнула і помітила, як кутик його губ задоволено піднявся. Заплющила очі, дозволяючи йому занурити мене у цілковиту темряву. Давид узяв мене за руку, і я, вчепившись за неї, рушила за ним. Моє серце невпинно билося, коли ми йшли в невідомому для мене напрямку. Я прислухалася до звуків, але єдине, що було чути, — це наші кроки і моє серцебиття, яке віддавало у вухах.

Давид зупинився, і я затамувала подих.

— Ми прийшли? — поцікавилася я.

— Ти страшенно нетерпляча, Алісо, — пробурмотів він, і я була певна, що в цей момент він безпорадно похитав головою.

Я захихотіла, а за мить почула рипіння дверей. Давид легенько підштовхнув мене долонею, спонукаючи пройти вперед. Теплий вітерець торкнувся моєї оголеної шкіри, і я збагнула, що ми вийшли з будинку.

Тіло пройняло приємне тепло, коли його подих торкнувся моєї шиї. Пальці Давида торкнулися потилиці, і за мить пов’язка спала.

Я часто закліпала, щоб позбутися напруги в очах. Зір прояснився, і я здивовано розтулила рота. Мої очі засяяли неприродним для них світлом, а губи мимоволі розплилися в усмішці.

— Коли я виходив надвір, помітив, що сьогодні досить чисте небо для споглядання зірок, — пояснив Давид. — Тому подумав, що тобі сподобається.

Я приголомшено повернула до нього голову.

— Давиде, це найкрасивіше, що я коли-небудь бачила! — захоплено вигукнула я.

— Тоді… — протягнув він, — проходь. У нас ціла ніч попереду.

Я ступила трохи далі на терасу й зупинилася біля місця, яке Давид облаштував для милування нічним небом. Купа ковдр та подушок були приготовані для нашого ночівлі.

Давид ліг поруч та обійняв мене за плечі, спершу поцілувавши в маківку.

Я зосередила погляд перед собою, розглядаючи зорі, якими було всіяне небо.

— Отам видно Малу Ведмедицю! — Я вказала пальцем на сузір’я.

Давид простежив за моїм поглядом.

— Красиво, — тихо мовив чоловік.

— Твоя черга, — прошепотіла я йому.

Давид на мить замислився, а тоді вказав на зовсім невідоме мені скупчення зірок.

— Це Оріон.

Наша гра з пошуку сузір’їв продовжилася, і ми невпинно вишукували поглядом нові вогники на нічному небі. Давид виявився ще тим гівнюком, адже навіть тут дивував своїми знаннями з астрономії. Я справді не знала й половини тих сузір’їв, які він перелічував. Мої знання виявилися мізерними порівняно з його.

— Коли я жила у своїй квартирі, то ніколи не помічала такого неба, — з легким розчаруванням мовила я.

Я краєм ока глянула на Давида.

— У тебе просто не було тераси.

— У мене справді її не було, — підтвердила я. — Але там я почувалася комфортно та затишно.

— Мені все одно не подобається твоя квартира, — пробурмотів він, насупившись.

Я розсміялася, а потім знову зосередила погляд на небі.

— Господи! — Я хутко сіла. — Ти це бачив?

Просто перед моїми очима впала зірка, і я чітко це зафіксувала. Проте не була впевнена, що Давид у цей момент дивився на небо.

— Ага, — підтвердив він. — Я навіть встиг загадати бажання.

— Справді? — здивувалася я. — І яке ж?

— Твоє "так".

Я кілька секунд кліпала, намагаючись усвідомити почуте, а моє серце пропустило удар.

Я не була певна, що саме він мав на увазі. Але за мить мене наздогнало усвідомлення, коли я побачила в його руках оксамитову коробочку.

— Знаю, у нас було багато подій. Багато речей, яким я не міг запобігти. Але зараз я хочу, щоб наша історія почалася правильно. Ти зробила чимало для того, щоб я зрозумів: моє життя було одноманітним. Тепер воно заграло барвами. І я хочу, щоб так тривало завжди. Тож… — Він підвівся й зупинився біля мене, стаючи на одне коліно. — Алісо, ти вийдеш за мене заміж?

Мої губи мимоволі розпливлися в неймовірно широкій усмішці, а очі наповнилися сльозами.

— Так, — прошепотіла я, а потім повторила вже голосніше: — Так!

Сльози щастя покотилися моїм обличчям, і я навіть не намагалася їх витерти. Одразу підхопилася на ноги й кинулася Давидові на шию, палко цілуючи його в губи.

— У тебе є останній шанс відмовитися, бо інакше ти вже ніколи мене не позбудешся, — попередив він, витягуючи каблучку.

— Ніколи.

Я простягнула йому тремтячу руку, і він обережно одягнув прикрасу на безіменний палець. Цього разу каблучка не була такою кричущою, але все одно виглядала витончено й коштовно.

Моє обличчя засяяло, коли Давид поцілував мою долоню, перш ніж відпустити. А наступної миті я скрикнула, відчувши, як мої ноги відірвалися від землі. Я сильніше вчепилася за Давидові плечі, щоб не впасти, коли він закружляв мене на руках. Тепле нічне повітря наповнилося моїм щасливим вереском.

Я почувалася щасливою.

Щасливою його нареченою.