Глава 37

Щойно я переступила поріг кав’ярні, як одразу ж начепила на обличчя натягнуту усмішку й попрямувала до столика, за яким сиділа Ліна. Подруга захоплено гортала щось у телефоні, тому не одразу мене помітила.

— Привіт! — радісно вигукнула я, опускаючись на стілець навпроти.

Ліна відірвала погляд від екрана й прискіпливо взялася мене розглядати. Моя усмішка миттєво почала спадати, але я щосили спробувала втримати її на обличчі з надмірним ентузіазмом.

— Ти якась дивна, — пробурмотіла вона, примружившись. — З тобою точно все гаразд?

Маска доброзичливості спала остаточно. Ну чому вона завжди все помічає?

— Так, — бадьоро збрехала я, але Ліна лише підозріло звузила очі й недовірливо скривилася.

Я приречено закотила очі. Від неї правди не приховаєш. Я вже остаточно збагнула, що з мене нікудишня брехуха, і зрештою мені просто необхідно поділитися з нею всім, що сталося.

— Гаразд, — важко зітхнула я. — Я зовсім не в порядку.

Я сперлася ліктями на стіл і втомлено підперла рукою голову. Ліна занепокоєно озирнулася довкола, а тоді раптом зупинила свій погляд на великому вікні кав'ярні. Її очі шоковано розширилися.

— Стривай, це хіба не Давид? — запитала вона, з підозрою зиркнувши на мене.

Я дещо невпевнено, але все ж глянула у вікно. Мені хотілось посміхнутися, але я стримала себе. Він стояв, спершись один плечем до стовпа світлофора, його міцні руки були сховані у кишенях, а погляд був зосереджений на мені. Карі очі ні на мить не відвернулись, вони стежили, торкались моєї шкіри, яка вже починала рум’яніти.

— Я можу зараз встати та відправити його до біса, — заявила подруга.

— Все нормально.

— Він сказав тобі щось? Якщо…

— Господи, давай перестанемо говорити про нього. Зі мною все добре.

Її погляд недовірливо пройшовся мною, але потім вона зітхнула та кивнула головою. Я полегшено видихнула.

— Чому ти хотіла зустрітися? — поцікавилася я.

— Ах, так! — вона зчепила пальці у замок й підсунулася ближче, зручно вмощуючись на стільці. — Один мій давній знайомий розповів, що його компанія терміново потребує фінансового аналітика. Я одразу ж запропонувала твою кандидатуру, і він без вагань погодився.

— Справді? — відверто здивувалася я.

Я вже встигла розповісти Ліні, що більше ні за що не повернуся до старої компанії, але навіть не сподівалася, що нові перспективи з’являться так швидко.

— Ти можеш прийти до нього на співбесіду в будь-який день, — вона протягнула мені візитку. — Офіс там, звісно, не такий величезний, до якого ти звикла в Давида, але роботи, гадаю, буде чимало.

Я вдячно кивнула.

— Я насправді готова братися за будь-яку справу, — тихо зізналася я.

— Благаю тебе, тільки не кажи цього йому вголос! — пирхнула подруга. — Бо він умить вигадає, чим би тебе ще додатково завантажити. Стас занадто полюбляє користуватися людською безвідмовністю та витривалістю.

Мій погляд упав на картонний прямокутник, який я стискала в пальцях. Це був далеко не єдиний мій шанс, але один із небагатьох, які дозволяли почати все з чистого аркуша просто зараз. Проте спершу мені все одно доведеться заїхати на колишню роботу — я ж так і не написала офіційну заяву на звільнення. Сама лише думка про це лякала через можливість знову зіткнутися з Давидом. Хоча… я й так бачила його ледь не щодня. Чоловік уперто чекав на мене всюди: коли я йшла по хліб, на звичайну прогулянку, у гості до Ліни чи навіть коли просто виносила сміття. Він повсякчас з’являвся в моєму полі зору.

І я чудово розуміла, що з кожним таким разом мій внутрішній захист слабшав. Я м’якшала.

Я мимоволі кинула погляд крізь велике скло на вулицю й раптово помітила, що Давида там уже не було…

***

Моя улюблена пісня Тейлор Свіфт раптово обірвалася, і в кімнаті пролунав гучний рингтон. Я припинила фарбувати вії тушшю й поспішно схопила смартфон, відповідаючи на виклик.

— Ліно, я зараз запізнюся на зустріч!

Я ввімкнула гучний зв'язок і відклала телефон убік, продовжуючи підводити очі.

— Та пізніше підеш, він не образиться, — абсолютно байдужим тоном відгукнулася Ліна. — Я щойно таке побачила! У мене досі серце калатає як навіжене.

Я завмерла й повільно опустила руки, усе ще стискаючи в пальцях щіточку.

— Не говори загадками. Що саме я маю побачити?

— Мерщій зайди на сайт журналу «Стар бізнес».

Я не знала чому, але пальці зрадливо затремтіли від хвилювання, коли я почала шукати названий портал. Щойно відкрилася головна сторінка, моє серце спочатку повністю завмерло від побаченого, а наступної миті забилося з такою шаленою швидкістю, що, здавалося, ось-ось прориве діру в грудній клітці.

Я нерухомо вставилася в екран, часто кліпаючи, наче заголовок міг у будь-яку мить безслідно зникнути. Мої очі знову й знову пробігали по жирних літерах: «Шок у сфері бізнесу: Відомий мільярдер сколихнув усіх своєю заявою про відставку». Нижче виднілося посилання на відеоматеріал, і я, не роздумуючи ні секунди, клацнула по ньому.

На екрані з’явився Давид, і я затамувала подих.

— Я розумію, що для вас це стало повною несподіванкою, оскільки компанія стрімко розвивалася і весь процес йшов гладко, — упевнено заговорив він. — Але насправді на нашому шляху з самого початку лежав камінець. Камінець, який я колись поставив власноруч. З часом він виріс і перетворився на величезну брилу, яка не просто завадила рухатися вперед, а й узагалі почала руйнувати компанію.

У трансляції постала пауза. Я із завмиранням серця чекала, коли він продовжить свою промову.

— Насправді я тут не для того, щоб виправдовувати свої вчинки, — упевнено продовжив Давид із телеекрана. — Це було зухвало та нерозумно з мого боку — брехати партнерам та людям, які спостерігають за мною і прагнуть чогось досягти в цьому жорстокому світі. Я повністю визнаю свою помилку. Але найбільшу провину я відчуваю перед людиною, яка показала мені цей світ з іншої сторони — з тієї, якої я раніше ніколи не помічав. Вона відкрила в мені зовсім інше я. Я побачив ті речі, які до цього ігнорував роками. І вони виявилися прекрасними, як і вона сама. Не знаю, чи побачить вона цей ефір, але я прошу тебе пробачити мені.