Глава 36

Я підняла голову вгору, а тоді видихнула, залишаючи свої легені без повітря. Мене дратувала і бентежила ця ситуація водночас. І цей сталкер на мінімалках, який весь час ходив за мною. Раніше я ігнорувала це, але вдавати, що його немає… складно.

Я повернулась і зустрілась з карими очима, які м’яко дивились на мене у відповідь.

— Перестань ходити за мною, — різко сказала я.

Мій голос не похитнувся і я була не вимовно вдячна собі.

Я намагалася уникати зорових контактів, бо дивитися на нього і не мати змоги доторкнутись, було ще тим видом тортур.

Він нічого не відповів, лише уважно споглядав. Мене це ще більше роздратувало, тому я підійшла до нього, і зупинилась, коли наші взуття не зіткнулись.

Після довгих днів розлуки, бачити його так близько було блаженством та прокляттям водночас. Його запах оповив мене як пелена, в якій я хотіла залишитись.

Але я не можу…

— В тебе є твій бізнес, яким ти зараз маєш займатись. Ти маєш перестати ходити за мною, як друга тінь.

—  Алісо, — лагідно промовив Давид. — Я хочу поговорити.

— Я тобі більше не потрібна. І я зробила те, що ти просив — я пішла! — дурні сльози почали збиратись на очі, і я часто покліпала, відганяючи їх, а потім підняла підборіддя вище. — А зараз прошу, хоча б з поваги до наших стосунків, які колись були: дай мені спокій!

На його обличчі з’явився біль, ніби я дала гучного ляпаса та поранила його. Але це він зруйнував мене.

Я розвернулась, щоб піти, але не встигла. Давид схопив мене за руку та притягнув до себе. Рух був трохи різким, і як наслідок я вдарилася грудьми об його. Пульс пришвидшився, а тепло,  якого не повинно бути,  почало поширюватись тілом.

— Не можу. — промовив він.

Я відкрила рота, здивована його прямотою. Я на мить заплющила очі, а коли розплющила побачила його погляд сповнений розпачу та каяття.

— Не можеш? — перепитала я, і схилила голову набік. — Чому?

Його рука послабила хватку на моєму передпліччі, а мої груди стиснулися. Давид нервував, і це виглядало так дивно. Він запхав руки в кишені, і важко ковтнув.

Я дивилась на нього з очікуванням. Секунди тягнулися вічність, а я безповоротно чекала на його відповідь.

— Це не правда, — що ти мені не потрібна. Ти — все, що мені потрібно. І твоя неприязнь до мене і образа цілком виправдані, — він опустив погляд вниз, і нервово поправив волосся. — Я знаю, що дуже сильно завинив перед тобою, і благаю про ще один шанс. Дозволь все виправити?

Я помотала головою в різні боки.

— Те, що ти зробив не пробачають. — я відчула твердість у своєму голосі, тому продовжила. — Зараз ти просиш шанс, а якщо це повториться, га?

— Це ніколи не повториться. — його голос звучав непохитно.

Я зітхнула.

Цілий тиждень я жила за двадцять хвилин ходьби від його офісу, і нічого не чула від нього. Він не виходив на зв'язок. А зараз він звалився на мене, як забутий кредит старої бабці — різко та неочікувано.

— Ти даєш обіцянку, яку не в змозі виконати. Ми давали обіцянки на початку, — він важко ковтнув, і я це помітила. — Ніхто з нас її не дотримався. Ми закохалися, і ось, що з цього вийшло. Я не хочу повтору, чуєш?

— Це зовсім інше. Вона не має до цього ніякого відношення.

Я обняла себе руками, відчуваючи незрозумілий холод, який раптом огорнув моє тіло. Я відчула подих на своїй шиї, і не могла зрозуміти чи хочу його відштовхнути, чи притягнути ближче.

Ні! Я маю його відштовхнути. Наші долі не можуть бути поєднані в щось, що ми не зможемо втримати. Він зробив мені боляче, навіть двічі, тоді коли був з іншою. Але чи був він з нею справді? Я… я не маю сил, копати в цьому напрямі.

Я зробила крок назад, і помітила, як його обличчя нахмурилось.

— Для мене це має значення. — промовила до нього. — Все, що було між нами було прекрасним. Але ти все вирішував сам, в той час, як ми могли робити це разом. Навіть зараз, — я випустила тяжке зітхання. — Ти просто появився і заявив, що хочеш повернути наші стосунки. Це не правильно, Давиде. Я не іграшка, яку можна спочатку викинути, а потім так просто повернути назад. Розумію, що ти рятував свою компанію від банкрутства, але …Ти повинен оприділитись, що для тебе важливо.

— Мені важлива ти! — не задумуючись відповів він.

Я похитала головою. Як ще важко повірити його словам.

— Якось ти казав, що я надто хороша для тебе. Я не прийняла ці слова серйозно, а дарма! Тепер я почуваюся ідіоткою через те, що дозволила собі  закохатись в тебе. Через те, що дозволила залізти в душу. Через те, що вірила, що можу відчувати щось прекрасне. Ти подарував мені неймовірні спогади, але зараз вони спотворитись у моїй пам’яті. Кожен раз коли я їх згадую, — всі вчинки, які ти робив — вважала, що важлива тобі. Але я не можу тебе зрозуміти. Мені важко від всього, що сталось. Ти заставив мене повірити у прекрасне кохання й ти все зробив, щоб вони зникли.

Він спробував зробити крок в моєму напрямку, і я одразу ж відсахнулася. Його обличчя ще сильніше нахмурилось. Йому було боляче, а мені не краще.