Глава 27

Після прогулянки ми повернулися до своєї вілли, щоб зібрати речі. Давид так і не зізнався, куди ми вирушаємо далі, лише згадав, що хотів би запросити мене до ресторану перед від'їздом. Я, звісно ж, погодилася. Оглядаючи свій новий гардероб, я зупинила погляд на чорній сукні, яку вчора спонтанно купила. Вона ідеально пасувала для сьогоднішнього вечора. Я швидко одягнулася, а от далі на мене чекало найважче — макіяж та зачіска. Якщо з волоссям усе було просто — я вирішила залишити його розпущеним, — то з макіяжем виникли труднощі. Я ніколи не вміла фарбуватися: мій щоденний максимум обмежувався тушшю для вій та блиском для губ. Але цього разу я наважилася на експеримент. Спочатку нанесла тонкий шар тонального крему, підкреслила брови й намалювала ледь помітні стрілки, які вдалися мені далеко не з першого разу. Фінальним штрихом мого образу стала яскраво червона помада.

Швидко застібнувши ремінці на босоніжках, я вийшла з кімнати. Легке хвилювання трепетало в тілі ще відтоді, як я переступила поріг спальні. Мені чомусь дуже хотілося його здивувати. Я не була впевнена, як він відреагує на мій новий образ, але, зважаючи на попередній досвід, мені це завжди вдавалося. Міцніше стиснувши в руці клатч, я попрямувала до виходу.

З Давидом ми зіштовхнулися вже біля самих дверей. Він зміряв мене таким палким, голодним поглядом, що в мене ледь коліна не підігнулися.

— Не знаю як, але ти дивуєш мене щоразу все дужче, Алісо, — прошепотів він біля мого вуха, залишаючи ніжний поцілунок на скроні.

Мурашки табуном пробігли по тілу від дотику його гарячого подиху. Незрозуміло як, але всередині водночас і все захололо, і спалахнуло полум'я. Серце спочатку завмерло, а потім шалено забилося. Ми стояли впритул один до одного. Коли я непомітно вдихнула, мої легені заповнив його парфум. Він просто п’янив.

— Це занадто гаряче, — прошепотів Давид і поцілував улоговинку на моїй шиї. — Ти зводиш мене з розуму.

Я задоволено усміхнулася, радіючи такій реакції.

Він продовжував осипати мене поцілунками, та за мить відсторонився й зазирнув мені в очі. Я помітила, що його й без того темні зіниці стали майже чорними. Якусь секунду він вивчав моє обличчя, а потім опустив погляд на губи.

Я важко ковтнула в передчутті. Коли він нахилився для поцілунку, мій вказівний палець торкнувся його губ, зупиняючи чоловіка.

— Ти зітреш помаду, — попередила я.

— Я куплю тобі іншу, — без вагань відповів він.

Я прочистила горло, відганяючи непристойні думки пов’язані з Давидом. Ми так ніколи не вийдемо з дому.

— Ти казав, що ми йдемо на вечерю.

Давид повільно провів пальцями від мого плеча до самого зап’ястка, а потім ніжно переплів наші пальці й ледь відчутно стиснув мої долоні.

— Ти справді цього хочеш? — тихо запитав він.

Мій внутрішній голос кричав «ні». Йому хотілося залишитися тут, із Давидом, і насолоджуватися кожною хвилиною, проведеною наодинці.

— Ти сам запропонував повечеряти, тож, гадаю, тобі варто стримати обіцянку, — натомість відповіла я, пильно вивчаючи його обличчя.

Давид неохоче кивнув, хоча на його зазвичай серйозному обличчі промайнуло розчарування. Мені ледь вдалося стримати усмішку від цього видовища.

— Твоя правда, — з його грудей вирвалося тихе зітхання.

Він відпустив мої руки, і без його дотиків мені вмить стало холодно. Чоловік пропустив мене вперед, і я вийшла на вулицю. Теплий вечірній вітерець овіяв мою гарячу шкіру, поки ми йшли до автомобіля.

За якихось пів години ми вже сиділи за затишним столиком ресторану.

— Розкажи мені щось про себе, — попросила я, зробивши ковток терпкого червоного вина, і поглянула на Давида.

— Що саме ти хочеш знати? — невимушено запитав він.

Я завагалася.

— Розкажи те, про що ще ніколи не згадував.

До цього Давид уже чимало розповів мені про себе: про дитинство, початок свого бізнесу і, хоч і неохоче, про батьків. Він був відкритим зі мною. Здавалося, я знала вже досить багато, але водночас була впевнена, що він досі приховує якісь таємниці.

— Хочеш, щоб я тебе здивував? — у його очах грайливо спалахнули вогники.

Я кивнула й нетерпляче ворухнулася на стільці.

— Іноді, коли мені потрібно випустити пару, я... — він на мить завагався, — я боксую з Домініком.

— Ви б’єтеся?!

На моєму обличчі відобразилися суміш глибокого здивування та жаху. Вони б’ються... Це ж жахливо! Я зовсім не очікувала такого від Домініка. Під час першої зустрічі він мені навіть сподобався, адже не здавався жорстоким. А особливо не чекала цього від Давида...

— Ми не б’ємося до втрати свідомості, — заспокоїв Давид, помітивши моє хвилювання. — У нас є чіткі правила.

— І де ви цим займаєтеся? — поцікавилася я.

— У нашому заміському будинку.

— Що ж, це справді шокує, — пробурмотіла я трохи згодом. — А як щодо чогось менш приголомшливого?

Я й гадки не мала, які ще секрети він береже, але мої думки все ще були зайняті їхнім із Домініком жорстким захопленням.

— Насправді я інтроверт, — тихо зізнався він.

— Як це?

Я насупилася й замислилася. Раніше я ніколи не помічала, щоб він уникав людей чи своїх працівників. Так, в офісі його всі боялися, але водночас безмежно поважали.

— Тепер ти розумієш, чому всіма переговорами займається Влад? — усміхнувся Давид. — Я беру в них участь лише за нагальної потреби.

У цей момент усі пазли нарешті склалися. Я часто міркувала над тим, чому Влад узяв на себе ці обов’язки. Виявилося, він нічого не брав — Давид сам доручив йому цю роботу, щоб захистити себе та свій особистий простір.

Коли ми вийшли з ресторану, Давид повів мене в інший бік міста, де ми ще не бували. Я не надавала цьому великого значення, але помітила, що ми йдемо в бік моря. Цікавість брала гору, проте я стримувала себе, просто чекаючи, що з цього вийде.

Як і очікувалося, ми опинилися на набережній. Згодом я збагнула, що це не просто прогулянкова зона, а справжній порт. Розкішні яхти, наче за лінійкою, стояли пришвартовані біля причалу.